Із творчiстю видатного українського письменника Олега Чорногуза я познайомився ще в 60–тi роки минулого столiття, коли той працював у журналi «Перець», друкуючи гострi й уїдливi фейлетони та дотепнi гуморески. Нинi Олег Чорногуз — помiтна й знакова постать в українськiй лiтературi, автор першого сатиричного роману у вiтчизняному письменствi «Аристократ iз Вапнярки» та майже пiвтора десятка сатиричних романiв i повiстей.
А останнiм часом Олег Чорногуз показав себе як талановитий публiцист, про що засвiдчили два видання публiцистичної збiрки «Дiти колонiї». Чому така назва? Та тому, що донедавна Україна була колонiєю сусiдньої пiвнiчної держави. Та й сьогоднi ще не вийшла з колонiального духовного рабства. А дiти — це народ України. Причому далеко не всi розумнi дiти, бо половина населення України (якщо не бiльше) є байдужими до своєї Батькiвщини, її iсторiї, мови, культури, звичаїв, їм однаково, яка мова лунає навколо них, що українських газет, журналiв, книг лише 10—15 вiдсоткiв. Вони не знають i не хочуть знати iсторiю України, для них ще й досi Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич, воїни ОУН–УПА — зрадники, убивцi, прислужники фашизму. Їм байдуже, коли їх називають «хохлами», «малоросами», коли глузують з їхньої мови, iсторiї, культури. Тому й голосують за неукраїнськi партiї, яких у парламентi бiльшiсть, за неукраїнських президентiв...
Збірка «Дiти колонiї» — це книга–застереження, книга–заклик. Твори Олега Чорногуза перекладено двадцятьма мовами свiту. Вiн лауреат премiй iм. Остапа Вишнi, Степана Руданського та iнших лiтературних вiдзнак. І в шанувальникiв таланту Олега Чорногуза думка така: своєю творчiстю письменник заслужив, аби книгу «Дiти колонiї» було висунуто на здобуття Нацiональної премiї iм. Т. Шевченка.
Вiталiй БУЛАВКО,
журналiст
Київ