Прочитав недавно в газетi «Комсомольская правда в Українє» розмову з генерал–лейтенантом юстицiї, колишнiм заступником Генпрокурора України Миколою Обiходом, який ще при Кучмi керував розслiдуванням справ Юлiї Тимошенко. Вразила цифра, яку вiн назвав: у 8000 томiв зiбрано матерiали так званої справи «Тимошенко—Лазаренко». Вiн особисто збирав докази i знає, хоч нинi не працює в Генпрокуратурi, що цi кримiнальнi справи лежать на полицях. Пан Обiход зазначив, що вiн, як iще багато юристiв, вважав i вважає, що Генпрокуратура закрила їх незаконно. А от Верховний Суд сам не припиняв цих справ, не перевiряв законностi, повнiстю проiгнорувавши необхiдну процедуру, i не приймав ухвалу про пiдтвердження законностi рiшення прокуратури.

Із творчiстю видатного українського письменника Олега Чорногуза я познайомився ще в 60–тi роки минулого столiття, коли той працював у журналi «Перець», друкуючи гострi й уїдливi фейлетони та дотепнi гуморески. Нинi Олег Чорногуз — помiтна й знакова постать в українськiй лiтературi, автор першого сатиричного роману у вiтчизняному письменствi «Аристократ iз Вапнярки» та майже пiвтора десятка сатиричних романiв i повiстей.

Із кореспонденції Оксани Климончук у газеті «Сіверщина» від 8 вересня 2011 року я довідався про новину. Цитую: «На 20–ту річницю Незалежності Україна дізналася про своїх нових «героїв» — пан Янукович нагородив званням Героя донецького земляка, колишнього народного депутата від ПР, поета Бориса Білаша «за особистий внесок у збагачення національної культурно–мистецької спадщини, багаторічну плідну діяльність».