Батьківська земля чи площа в гектарах?

Вiльний продаж землi в Українi ще не почався, але «товар» уже майже упаковано. Переділ ведеться наступально і ...буденно. Про це ми говоримо небагато. Більше — про політичні вистави різного рівня й ґатунку. Може, тому їх для нас і влаштовують, аби не дивилися в корінь? А корінь для України все ж — село.

Злочину — нема...

Для Івана Нечипоренка все було неочікуваним і нелогічним. Понад десять років господарював у Курасовому на Білопільщині. Взяв колишнє бригадне село, створив приватне господарство. Порозплачувався за попередні борги й при цьому «людського — не віддав». Розкошу в селі не надбали, та мали стабільність. А якогось дня до села приїхали невідомі, поставили свою охорону, сказали, що він — ніхто. Коли ж почав сперечатися, почув погрози.

До Курасового, як сказали в Білопіллі, «три дні лісом, три дні полем»: автобус ходить раз на тиждень до сусіднього села, а від нього — ще чотири кілометри. Початкову школу, ФАП там закрили, лишився Іван із фермою. Бо землю, що орендував, іще раніше передали великому власнику. Навіть власного авто господар не має.

У розмові з «УМ» Нечипоренко зізнався, що за майнові паї людям таки заборгував. Але збирався розрахуватися.

Відгуки про нього в районі були неоднозначними. Втім визнавали — тримався в міцних середняках. Іван Місюра, начальник управління сільського господарства Білопільської райдержадіміністрації, сказав: «Це прообраз західного фермера. Сам уколи телятам робить, жінка корів доїть. Кредитами не користується, а зарплату, податки, внески платить вчасно. За всі роки на догану до адміністрації жодного разу не запрошували». Так, мав заборгованість за майнові паї, на цьому й зіграли — завжди знайдуться невдоволені.

Тут підходимо до важливого: виявилися невдоволені, але ж був і привід на цьому невдоволенні зіграти. Бо з’ясувалося, що угод на оренду майна... взагалі немає, вони давно закінчилися.

Проте керівник ПП поскаржився до прокуратури. Звернулися туди і його опоненти. Як повідомив «УМ» заступник прокурора області Костянтин Підлубний, перевірка показала: ніякого «захоплення» майна! Бо ще в липні загальні збори власників майнових паїв прийняли рішення про створення спілки громадян–співвласників. У серпні ця спілка уклала договір оренди майна з якимось ТОВ «РЗС–Агро». У вересні ТОВ уклало договір з охоронно–детективним агентством «Кобра» про охорону орендованого майна. Отже, все за законом. А щодо погроз Нечипоренку, то «прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину».

Не будемо запитувати, яке дорогоцінне майно в Курасовому треба було охороняти силами «Кобри». Подумаємо про інше: чи мали право приїжджі встановлювати охорону? Якщо вірити прокуратурі, право це було. Бо ж, «відповідно до положень статуту спілки громадян–співвласників майна, голова має право вчиняти юридичні дії від її імені без довіреності, у тому числі правочини щодо укладення та підписання договорів».

Роз’яснень прокуратури ми чекали понад місяць, доки проводили перевірку. А коли її лише почали, в Білопіллі начальник агроуправління Іван Місюра пояснював: так, iдеться про створення спілки. За даними, що він мав на той час, частина власників села взагалі до неї не вступала. Бо кілька десятків їх виявили бажання продовжити працювати з Нечипоренком. Отже, перше, спілка не могла виступати від імені всіх селян. По–друге, кожен член її, за законом, мав оформити доручення й поставити особистий підпис, аби делегувати свої повноваження щодо розпоряджання майном. Не про щось дрібне ж мова — про власність! «Збори, звісно, можуть вирішувати, — говорив Іван Миколайович, — але, знаєте, це ви зберетеся на вулиці й вирішите мою хату продати?..» То чи справді є правочинним статут спілки, який дозволяє «просто» діяти від імені всіх?

І третє: на той момент — а був жовтень — Іван Місюра, який цікавився даним конфліктом, геть нічого не знав про вже укладений новий договір оренди. «Таких ситуацій ще не траплялося, — казав. — Оце виставляння охорони без документів попахує рейдерством».

Людям сказати забули...

Правових нюансів за подібних ситуацій чимало. Та виникають і суто етичні колізії. Так, у селі Самотоївка Краснопільського району власники паїв підписали чергові угоди, але не мали й найменшого уявлення, що підписують їх уже з іншим орендарем. Бо попередній, як кажуть, продав корпоративні права. Сам залишився керуючим, а поінформувати людей про зміну орендаря «забув». Здавалося б: і що їм? Отримуй орендну плату й усе — яка різниця, від кого! Та виявилось: орендна плата урізана. Чому?

У Самотоївці документи на землю отримали одними з перших. Час ішов, з’явилася вимога щодо внесення даних до дер­жавного реєстру, й відповідно — отримання актів із зазначеним кадастровим номером. Нові господарі вирішили привести документи до цих вимог — за рахунок самих власників, вилучивши вартість оформлення із орендної плати.

«З одного боку — добре, — говорить сільський голова Іван Перерва. — Як кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло. У людей належним чином оформлене право на приватну власність. Але чому б не було їм усе пояснити?»

До того ж упорядкування документів деякі орендарі, в тому ж Краснопільському районі, брали на свій кошт. Тут подібного не сталося. Бо, власне, нових господарів місцева влада ще не бачила. Вони — десь, а люди — десь.

Тут, власне, головна відмінність маленького власника, який працює на батьківській землі й щодня зустрічається з тими, чиєю землею розпоряджається, та великої фірми, яка отримує прибуток із «зазначеної площі». Чи може село розраховувати на соціальну підтримку тих майже віртуальних господарів?

Цей ласий чужий пай

Турбота про соціальну сферу — питання найболючіше. Так, нещодавно голосно пролунало в області, що асоціація сільгоспвиробників передала в села машини «швидкої допомоги». Чудово! Аби не йшла тлом інша думка: це одинокий випадок допомоги, до якої членів асоціації спонукали. Та й витратили вони на порядки менше коштів, ніж якби регулярно здійснювали сплати за соціальними угодами. До речі, входять до асоціації аж вісім господарств. Зате — великих.

«Витіснять місцевих, а взимку й сніг нікому буде почистити», — кажуть люди. І, певно, мають рацію, бо у села — щоденні турботи, які не вирішити разовими акціями.

«Тенденція щодо села складається огидна, — вважає директор виробничо–комерційної фірми «Агропромцентр» депутат обласної ради Григорій Поляков. — І по майнових, і особливо по земельних паях. В область заводяться нові фірми — під різними приводами! На сьогодні десять компаній уже обробляють половину всіх земель області, а близько 700 сільгосппідприємств та фермерських господарств — решту. Скажімо, фірма «Агросвіт», не знаю навіть, звідки вона, тільки в Білопільському районі вже «назбирала» понад шість тисяч гектарів землі — по 100, по 200 гектарів із кожної сільради... Закінчується угода — давай нового орендаря! При цьому не запитують, чи готовий працювати старий. Навіть якщо готовий, і сільрада дає згоду, власне, приймає відповідне рішення, все одно йдуть нові. Бо їх підтримує районна влада. А ще, очевидно, дає інформацію: де закінчилася угода, де не переоформлені документи та подібне. ...Звичайно, на словах влада від такого відгороджується».

Свого часу автор цих рядків на запрошення селян побував на зборах громади, де велася агітаційна робота за нових орендарів. Когось насторожували, когось виключно надихали пропозиції, — а в таких ситуаціях обіцяють «більше і краще». Хтось шукав «пасток» у пропонованих зразках угоди. (До речі, «УМ» попросила проаналізувати ті документи сумську приватну фірму «Юрінформ». Жодних «підводних каменів» юристи не знайшли, — документи за таких умов складають фахово.) Та вразило інше: нових господарів активно популяризував на зборах голова райдержадміністрації! Таки важко відгородити владу від участі у з’явi нових власників та не замислитися про «бонуси», які, певно ж, при цьому надають.

У цей час, розповідає Григорій Поляков, у області 28 тисяч гектарів земель держрезерву, 12 тисяч гектарів земель запасу та ще близько 20 тисяч земель невитребуваних та непереоформлених паїв не використовують зовсім. Проводити роботу з укладання угод на ці землі мають райдержадміністрації. Але ж ці поля здебільшого розташованi у північних районах, вони менш продуктивні. Звісно, простіше «пустити в хід» благодатні землі Білопільщини чи Краснопільщини...

А що робити з невитребуваними паями? Законодавство таких моментів не регулює. Це ще 2009 року взяла на себе обласна рада, прийнявши тимчасове положення, що дає право сільрадам здавати «нічию» землю в оренду й отримувати за неї платню — три відсотки до сільського бюджету. Здається, справедливо: й земля не бур’яніє, й громада має копійку. Але не всі з таким положенням погодилися. «Мені довелося судитися з колегою–депутатом Волковим, який, працюючи на землі в Путивльському районі, це положення оскаржив, — розповідає депутат–комуніст. — І Зарічний суд відмінив рішення сесії, бо, справді, такого закону немає. Тим часом депутат–регіонал продовжує обробляти «нічию» землю і, звісно, не хоче віддавати три відсотки, бо для його площ це 667 тисяч гривень на рік!..» Подібна проблема для села є типовою.

Закон і — об’єднання

Як можна селянину захистити себе від ризиків? Передусім — знати закони.

«Ще необхідна порядність у стосунках, — говорить юрист уже згадуваного «Юрінформу» Анатолій Нестеренко. — Коли нам доводиться займатися такими питаннями, то найчастіші скарги на орендарів — невчасна плата за паї. Чому тоді дивуватися, що власники охоче згоджуються укласти угоду з іншим господарем? Людина шукає якщо не переваг, то хоча б стабільності для себе».

А ще, переконаний Григорій Поляков, настав час фермерам та середнім сільгоспвиробникам об’єднатися у свої районні ради, асоціації, аби визначати шляхи розвитку, координувати роботу, вести переговори з владою. «Адже у нас замовлення на зерно в регіональний фонд минулого року надійшло 20 серпня, а цього так і взагалі — 20 вересня, коли більшість урожаю вже була продана. Яка тут продовольча безпека!..» — зітхає досвідчений аграрій. І, звичайно, асоціація захищатиме своїх членів.

У підсумку — треба захищати село. Аби воно залишалося й місцем проживання та збереження традицій, а не лише полігоном для отримання зиску із землі.