«Війнушки» по–дорослому

Бійців УПА у Стрийському парку чи ОУНівців під стінами ратуші сьогодні львів’яни можуть бачити завдяки театралізованим військово–історичним дійствам, які влаштовує громадське об’єднання «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять». Крім того, члени товариства чи не єдині в Україні відроджують жанр українського документального кіно. Черговий фільм «Служба безпеки ОУН. «Зачинені двері» глядачі зможуть побачити вже 22 грудня. Аби подивитися, як «війна» виглядає зсередини, «УМ» завітала до товариства.

Псевдо і легенди

Перше, що приємно дивує, — усі члени організації вітаються між собою винятково фразами «Слава Україні!» та «Героям слава!». Здавалося б, у Львові таке привітання нікого не дивує, але все ж у повсякденному житті почути таке вдається вкрай рідко. Також членів товариства часто називають не по іменах, а по псевдо. «Інколи псевдо так пасує людині, що й ім’я вже не пригадаєш, — сміється Юся Келемець, справжнє ім’я якої — Юля. — Я в реконструкції ще з 16 років. Починалося все з козацтва, але найбільше мені сподобалося саме тут. А тому, що завжди була наймолодшою серед реконструкторів, то і стала Юсею».

Кожен, хто приходить у товариство, вибирає свою «легенду» та псевдо. До прикладу, голова товариства Любомир Горбач — друг Яр. Про героїчні подвиги повстанця Яра він вичитав ще в радянські часи в одному журналі, який привезли з–за кордону. «А я — Черемшина, — підхоплює розповідь Михайло Дмитрів, член організації. — Мій дід мав псевдо Черемховий. Тож і я хотів мати таке ж, але хлопці скоротили, так став Черемшиною. А бувають випадки, коли псевдо саме знаходить людину. Ми знімали фільм про Другу світову.  Юнак, який грав повстанця, за сценарієм потрапляє у полон до німців і його катують, обливаючи холодною водою. І так довелося робити кілька дублів. Проте наш хлопчина все витримав. А за те, що весь час був мокрим, то й псевдо таке має».

Навіть наймолодший член організації десятирічний Ростиславчик має своє прізвисько — «Метровий». Хлопчина дуже любить брати участь у військових реконструкціях і має чималий досвід у цьому, навіть більший, ніж усі інші. Він єдиний iз неповнолітніх, хто має доступ до макетів зброї. У сценаріях хлопчик був і зв’язковим, і цивільним, і «сином чоти». «Він залюбки береться до реконструкції, — продовжує з усмішкою пан Любомир. — Більше того, це єдиний засіб впливу, коли не хоче вчити уроки».   

Німецьку форму знайти найлегше

У невеличкому приміщені стоять безліч коробок iз військовою формою та технікою — все розкладено в чіткій послідовності. На жаль, виділити окреме приміщення для громадської організації, яка вживу показує львів’янам події XX століття та знімає документальні фільми про ті часи, влада так і не спромоглася. Тому амуніції, техніці та одностроям доводиться тіснитися тут.

«Ось тут у нас — форма німецького солдата часів Другої світової, — показує Любомир Богданович, розкриваючи коробку з речами. — Її, до речі, знайти найлегше. У Німеччині є фірма, яка повністю відтворила форму солдатів вермахту. Колір, тканина, відзнаки, навіть гудзики — усе відповідає історичній дійсності».

Без випробувального терміну повстанцем не станеш

Як колись на Запорізьку Січ не можна було потрапити просто так, так і в товариство «Пам’ять» приймають не кожного. «У нас є випробувальний період, — розповідає голова організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» Любомир Горбач. — Він триває чотири місяці. Ті, кому дійсно подобається те, чим ми займаємось, залишаються. Інші — відходять самі».

«Звичайно, — зауважує пан Любомир, — більшість людей хоче бути героями і «воювати» на боці повстанців. Але НКВСівців, вояків вермахту чи солдатів Австрійської армії теж комусь треба «грати». Тому, після того, як людина вибирає собі легенду і приміряє військову форму, даємо можливість «повоювати». Звичайно, зброї, що стріляє, новачкам не видають. Лише макети. Тільки після складання відповідних нормативів iз техніки безпеки та офіційного прийняття до лав товариства людина може придбати собі вихолощену зброю, з якої можна стріляти шумовими набоями». 

Після випробувального терміну кожен учасник сам купує собі форму і зброю. Остання обходиться найдорожче. До прикладу, карабін системи Маузер обійдеться у 4,5 тисячі гривень. Це вже зброя, яку можна заряджати шумовими набоями. Макет обійдеться дешевше — 3 тисячі гривень. Більшість зброї купують у спеціальних мілітарних магазинах. «Уже більше 10 років, як Міністерство оборони України відкрило свої запасники зі складами зброї, яку після Другої світової війни зняли з озброєння. Більшість того, що ще нормально функціонувало і стріляло, продали, а з решти зробили сувеніри. Саме їх ми і купуємо. Здійснити постріл бойовим патроном з такої зброї просто неможливо».

Окрім зброї, реконструктори подій самі піклуються про військову форму. Аби нічого не переплутати, у товаристві є людина, яка відповідає за «історичну достовірність».

Односторій також коштуватиме недешево. Для членів товариства на однострої діє знижка — 20 відсотків. Але навіть з нею штани й куртка обійдуться в 1550 гривень, шапка — 150 гривень, чоботи — 400, ремінь — 220, пряжка — 180, «ігрик» — 150, підсумки — 400 гривень.

«Але є речі, які не можливо відтворити, — пояснює Любомир Горбач. — Наприклад, однострої польського та угорського вояків. Такого полотна, з якого їх шили, вже давно нема. А якщо десь і виготовляють, то коштує воно так дорого, що нам не по кишені. Тому ми пішли іншим шляхом. У Чернігові, де є фабрика, яка виготовляє сукно, замовили, аби нам пофарбували його у потрібний колір. І хоч ззовні воно відповідає дійсності, все ж фарба не така, як на початку XX століття».

А от «наші» однострої переважно шукають по селах, у старих хатах. Річ у тім, що вояки УПА не мали конкретно визначеної форми. Носили те, в чому можна було зручно переховуватися у лісі, або те, в чому виходили в села. «На старих стрiхах ще можна зайти і кожухи, і чоботи, і штани, — запевняють Михайло Дмитрів та Любомир Горбач. — А це не так вже й важко, адже особливого однострою наші не мали. Дуже багато цікавого ми знаходили. Були і плащ, перешитий з шинелі вояка ще російської імперської армії, і 25 досі не відомих кокард. На Волині у 1942—1943 роках у лісах німці не мали часу і можливості воювати з УПА, бо всі сили йшли на східний фронт. А тому повстанці контролювали чималу територію. І мали свої майстерні, що могли шити одяг та ремонтувати взуття. Тому в ті роки було розроблено однострій вояка УПА. Тоді почали шити «мазепинки» (головні убори). Але це лише до того часу, поки не прийшли радянські війська. Відтоді «форма» наших вояків мала вигляд того, що вони могли зняти з німецьких, угорських солдат чи бійців НКВС. На 99 відсотків УПА використовувало трофейний одяг. Один відсоток — це  «мазепинки» і шапки «петлюрівки», за якими їх і можна було відрізнити. Тож характерною ознакою наших вояків були головні убори та кокарди».

Воювати взимку? Залюбки

Що за армія без підготовки? От і в товаристві є свої тактичні заняття. Раз на півроку члени організації виїжджають «повоювати». «Для цього маємо два місця, — розповідає пан Любомир. — Для Першої світової — село Тухля на Сколівщині, для Другої світової — село Теребежі у Буському районі. Там ми спимо в покинутих хатах, копаємо окопи, відтворюємо різні битви».

Обов’язкова умова таких навчань — повна відповідність образу. Все — від білизни вояків до фіналу битви — мусить бути історично достовірним. Їжа також має бути лише та, якою харчувалися на початку XX століття. «Маємо спеціальні полотняні мішечки, куди пересипаємо крупи, — продовжує пан Любомир. — Із приправ можна брати тільки сіль, перець та лавровий лист. Навіть сало вдома тримаю до того часу, щоб воно було трошки жовтувате. А з консервованих «тушонок» знімаємо етикетки та клеїмо ті, які були у минулому столітті. Для цього шукаємо відповідник в інтернеті й роздруковуємо на кольоровому принтері».

РАРИТЕТИ

Є в товаристві й стара військова техніка. Вона стоїть накрита брезентом просто неба. «Це наш найбільший біль», — каже Любомир Богданович. — Більшість часу техніка просто стоїть та іржавіє. Дуже часто не можемо її завести. Якщо якась деталь зламається, то дістати її просто ніде, тому до того, що маємо, ставимось обережно i дбайливо».