Пiсля промосковських провокацiй 9 травня 2011 року у Львовi, коли група проплачених упирiв з манерами кримiнальних елементiв замiсть того, щоб покласти квiти на могили воїнiв в Одесi, раптом приїхала це робити за тисячу кiлометрiв вiд дому, довелося почути багато оцiнок, коментарiв, iнтерв’ю, виступiв на телешоу у Шустера, Кисельова тощо...
Кинулося у вiчi, що на цю тему з особливою ненавистю до всього українського гарчали, як пси з–пiд тину, ви — представники знахабнiлої 5–ї колони — колесниченки, царькови, соломатiни, корнiлови, бабурiни, маркови, табачники, симоненки, чечетови, а також проплаченi холуї — богословськi, бузини та iнший дешевий непотрiб. (Цiкаво, де ж вас стiльки набралося в Українi? Звiдки ви чи вашi предки сюди понаїхали?)
Якi ж аргументи добирають цi «дядьки отечества чужого» — як писав незабутнiй Тарас?
Навперебiй вiдпрацьовуючи ту обгризену кiстку, яку їм кинули з брудного московського столу, вони верещать: «...На Галичинi проходить героїзацiя нацистських пособникiв. Бендера i Шухевич — це колаборацiонiсти i зрадники. Бандерiвцi стрiляли в спину» тощо».
Хочеться сказати: по–перше — не вам, нащадкам катiв–енкаведистiв, судити. Нiхто вам, московським зайдам, не давав права осуджувати тих людей, якi 17 вересня 1939 року, пiсля вiдомого «Пакту», були кинутi в жерло «большевистського раю». Вiдтодi вже пройшло бiльше 70 рокiв. Щоб судити тих людей, треба було пожити у тих кривавих умовах, вiдчути на своїй шкiрi страждання галичан, тортури в катiвнях НКВС, розстрiли просто в камерах тюрем Львова, Дрогобича, Золочева, Тернополя, Станiслава, Коломиї, Луцька, інших міст, виселення ешелонами на Колиму тощо.
По–друге, виголошуючи крiзь зуби свої огульнi звинувачення на адресу галичан, цi «дядьки» i подiбнi до них чомусь втратили пам’ять (або роблять вигляд) i не згадують, що до 17 вересня 1939 року мешканцi семи захiдних областей — Львiвської, Волинської, Рiвненської, Тернопiльської, Івано–Франкiвської, Закарпатської та Чернiвецької — перебували у складi капiталiстичних держав — Польщi, Угорщини, Румунiї та Чехiї. А тому до них, пiсля приєднання окупованих територiй, потрiбно було пiдходити з iншими мiрками. Адже мiсцевi люди звикли до певних умов життя. Там була приватна власнiсть на землю, на пiдприємства. Там була повага до церкви, а не «войовничий атеїзм». Були iншi вiдмiнностi вiд «совєцького строю», який прокотився своїм таким же кривавим котком по iншiй частинi України ще в далеких 1918—1921 роках. Прокотився так «дружньо», що на Київщинi, Черкащинi, Полтавщинi, Днiпропетровщинi, Запорiжжi, Харкiвщинi, Вiнниччинi та iн. у 1922 роках спалахнуло 300 селянських збройних повстань. Тодi ще пам’ятали героїчнi козацькi звитяги, славних запорожцiв.
«Совєцькiй» владi треба було у 1939—40 роках з особливою увагою i толерантнiстю поставитися до населення захiдних областей, враховуючи, що для змiни уподобань, ментальностi, звичаїв, соцiальних засад, iдеологiї, умов господарювання людям потрiбний тривалий час. А «совєти» чекати не захотiли i вирiшили ламати галичан через колiно — репресiями вчителiв, студентiв, iнженерiв, лiкарiв, юристiв, духовенства, творчої iнтелiгенцiї, свiдомих людей. Сотнi тисяч було вивезено у теплушках до Воркути, Магадана тощо. Не є секретом, що вся територiя пiвночi Росiї — вiд Мурманська до Колими — встелена товстим шаром галицьких та iнших українських кiсток.
Вiд 17 вересня 1939 р. (приходу «совєтiв») до 22 червня 1941 року (втеча «совєтiв») минув лише один рiк i вiсiм мiсяцiв. І тепер цi колесниченки, царькови, корнiлови, симоненки, соломатiни, табачники та iн. звинувачують галичан у тому, що вони, бачте, за цей невеличкий промiжок часу не перевиховалися бiльшовицькою пропагандою, не стали комунiстами, не полюбили колгоспний лад, який їм принесли на багнетах енкаведисти. Бiльше того, у них вистачає нахабства звинувачувати галичан у тому, що вони взяли в руки зброю i пiшли в лiси, що вони стрiляли, що не стали на бiк садистiв–бiльшовикiв. Справдi, пiсля того «комунiстичного раю», який вони вiдчули за цей рiк i вiсiм мiсяцiв, галичани з початком Другої свiтової вiйни за жодних умов не захотiли пiдтримувати комiсарiв. Вони мали право самостiйно вирiшувати з ким iти, проти кого боротися. І зрештою, їх можна зрозумiти. Адже вони не поїхали стрiляти в Тамбов чи в Рязань–Казань. Вони стрiляли на землi своїх дiдiв–прадiдiв. Стрiляли в енкаведистських заброд. Вiдомо, що проти них, особливо у 1945—49 роках, були кинутi цiлi дивiзiї НКВС.
...А подiї 9 травня 2011 року показали, що як тодi — у 1939—40–х роках, а також у 1945—50–х роках кати–енкаведисти ламали через колiно гордих галичан, так i тепер, у 2011 роцi, внуки тих енкаведистiв iз наїденими фiзiономiями (глянути хоча б на комунiста Голуба чи резидентiв Кремля Колесниченка, Корнiлова, Соломатiна, Табачника та iн.) вирiшили ламати через колiно Львiвську громаду задля запопадливого виконання московських забаганок iз покладанням вiнкiв.
І по–третє, викликає, як мiнiмум, подив те, що Президент України зробив вигляд, нiби до цих подiй вiн не має нiякого відношення...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
