У Києві розбирають на друзки оселю німецького ткача та садівника Вільгельма Крістера, якому краєзнавці завдячують тим, що свого часу Київ стали називати містом–садом. Двоповерховий будинок цього діяча, який у ХІХ столітті займався, у тому числі, і вирощенням винограду, уже наполовину зруйнований. Дерев’яні балки, частини стін, даху й вікон складають на купу працівники, які відмовляються говорити, яку організацію представляють. У пресі вже з’явилася інформація, що очищену земельну ділянку (а це територія Інституту харчової біотехнології та геноміки, що на вулиці Осиповського 2–А) готують під забудову. І це попри те, що 130–річний будинок десять років тому визнали пам’яткою культурної спадщини.
В Інституті виявляють повне небажання спілкуватися з пресою і щось пояснювати. Натомість завгосп наукової установи ще й кричить на охоронців: мовляв, начальство просило на територію не пускати нікого, особливо журналістів. Коли ця істерія трохи припиняється, заступник директора із загальних питань Микола Ковальчук врешті погоджується говорити, і ми йдемо до місця, де кипить робота. «Ми усвідомлюємо цінність цього будинку, — каже Микола Ковальчук. — Але він руйнувався, а ми — бюджетна організація, фінансів не маємо. Неодноразово зверталися до влади (в тому числі й у радянські часи), аби отримати гроші на ремонт, а нам їх не давали. Тоді почали писати листи в Національну академію наук України. І нарешті отримали ці гроші — 600 тисяч гривень виділено постановою Кабміну та Президії НАН України».
За словами Миколи Васильовича, за ці кошти будинок планують розібрати і зібрати з нового дерева, як конструктор. Водночас заступник директора не зміг пригадати, яка саме організація займається розбиранням будинку, проте запевнив, що це державна структура, у якої є всі дозволи. А за проект відбудови нібито взявся архітектор Сергій Юрченко. Микола Ковальчук каже, що хоч будинок виконають «із нуля», проте він точно відтворюватиме автентичний — зроблять точні копії усіх його елементів.
«Інститут архітектури займається всіма роботами, — пролила нам трохи більше світла головний бухгалтер інституту. — 300 тисяч гривень піде на розбирання. Як нам пояснили, ці гроші потрібні для того, щоб провести геологічні роботи, підписати і скласти дерев’яні дошки. Це не є нецільове використання коштів, усе законно. Решта 300 тисяч піде на проектні роботи. До кінця місяця будинок мають розібрати і огородити, наступного року все відбудують».
Утім директора Інституту на роботі застати не вдалося. Тож документацію, де «все законно», ми не побачили. Більше того — під час нашого візиту до iнституту на місце прибув інспектор управління благоустрою Подільського району, якому теж були нераді. І не могли достеменно пояснити, кому можна вручити припис про порушення, які виявили під час розбирання будинку. Свою неприязнь до інспектора працівники мотивують так: мовляв, поки все руйнувалося, нікому діла не було, тепер же, коли можна говорити про «перемогу», місцеві чиновники та контролюючі органи тільки заважають.
Тим часом у Комісії з питань культури і туризму при Київраді зазначають, що Інституту харчової біотехнології та геноміки не варто скаржитися на постійний брак грошей для реставрації, яка не проводилася роками. Мовляв, свого часу на свій баланс будинок хотіло взяти Головне управління культурної спадщини, однак чомусь iнститут сам заявив право на його власність. Голова комісії Олександр Бригинець говорить, що дуже мала вірогідність того, що будинок відтворять. «Парадоксально, що приклад тих, хто нищить пам’ятки, наслідує навіть Національна академія наук України. Схоже, нищення київських пам’яток стало справжньою епідемією. Боротися з нею можна двома способами: хворих ізолювати у спеціальних місцях, припустимо за ґратами, або проводити щеплення у вигляді нового суворішого пам’ятко–охоронного законодавства», — зазначає пан Олександр і повідомляє, що вже звернувся до голови КМДА Попова з проханням дати доручення відповідним службам зупинити будь–які роботи на цьому об’єкті.