З історією — як із «Лего»

08.12.2011
З історією — як із «Лего»

Доля 130–річної пам’ятки культурної спадщини туманна. (Фото автора.)

У Києві розбирають на друзки оселю німецького ткача та садівника Вільгельма Крістера, якому краєзнавці завдячують тим, що свого часу Київ стали називати містом–садом. Двоповерховий будинок цього діяча, який у ХІХ столітті займався, у тому числі, і вирощенням винограду, уже наполовину зруйнований. Дерев’яні балки, частини стін, даху й вікон складають на купу працівники, які відмовляються говорити, яку організацію представляють. У пресі вже з’явилася інформація, що очищену земельну ділянку (а це територія Інституту харчової біотехнології та геноміки, що на вулиці Осиповського 2–А) готують під забудову. І це попри те, що 130–річний будинок десять років тому визнали пам’яткою культурної спадщини.

В Інституті виявляють повне небажання спілкуватися з пресою і щось пояснювати. Натомість завгосп наукової установи ще й кричить на охоронців: мовляв, начальство просило на територію не пускати нікого, особливо журналістів. Коли ця істерія трохи припиняється, заступник директора із загальних питань Микола Ковальчук врешті погоджується говорити, і ми йдемо до місця, де кипить робота. «Ми усвідомлюємо цінність цього будинку, — каже Микола Ковальчук. — Але він руйнувався, а ми — бюджетна організація, фінансів не маємо. Неодноразово зверталися до влади (в тому числі й у радянські часи), аби отримати гроші на ремонт, а нам їх не давали. Тоді почали писати листи в Національну академію наук України. І нарешті отримали ці гроші — 600 тисяч гривень виділено постановою Кабміну та Президії НАН України».

За словами Миколи Васильовича, за ці кошти будинок планують розібрати і зібрати з нового дерева, як конструктор. Водночас заступник директора не зміг пригадати, яка саме організація займається розбиранням будинку, проте запевнив, що це державна структура, у якої є всі дозволи. А за проект відбудови нібито взявся архітектор Сергій Юрченко. Микола Ковальчук каже, що хоч будинок виконають «із нуля», проте він точно відтворюватиме автентичний — зроблять точні копії усіх його елементів.

«Інститут архітектури займається всіма роботами, — пролила нам трохи більше світла головний бухгалтер інституту. — 300 тисяч гривень піде на розбирання. Як нам пояснили, ці гроші потрібні для того, щоб провести геологічні роботи, підписати і скласти дерев’яні дошки. Це не є нецільове використання коштів, усе законно. Решта 300 тисяч піде на проектні роботи. До кінця місяця будинок мають розібрати і огородити, наступного року все відбудують».

Утім директора Інституту на роботі застати не вдалося. Тож документацію, де «все законно», ми не побачили. Більше того — під час нашого візиту до iнституту на місце прибув інспектор управління благоустрою Подільського району, якому теж були нераді. І не могли достеменно пояснити, кому можна вручити припис про порушення, які виявили під час розбирання будинку. Свою неприязнь до інспектора працівники мотивують так: мовляв, поки все руйнувалося, нікому діла не було, тепер же, коли можна говорити про «перемогу», місцеві чиновники та контролюючі органи тільки заважають.

Тим часом у Комісії з питань культури і туризму при Київраді зазначають, що Інституту харчової біотехнології та геноміки не варто скаржитися на постійний брак грошей для реставрації, яка не проводилася роками. Мовляв, свого часу на свій баланс будинок хотіло взяти Головне управління культурної спадщини, однак чомусь iнститут сам заявив право на його власність. Голова комісії Олександр Бригинець говорить, що дуже мала вірогідність того, що будинок відтворять. «Парадоксально, що приклад тих, хто нищить пам’ятки, наслідує навіть Національна академія наук України. Схоже, нищення київських пам’яток стало справжньою епідемією. Боротися з нею можна двома способами: хворих ізолювати у спеціальних місцях, припустимо за ґратами, або проводити щеплення у вигляді нового суворішого пам’ятко–охоронного законодавства», — зазначає пан Олександр і повідомляє, що вже звернувся до голови КМДА Попова з проханням дати доручення відповідним службам зупинити будь–які роботи на цьому об’єкті.

 

ДО РЕЧІ

Реставрувати будинок Крістера та припинити вирізання дерев тутешнього парку кияни вимагали від влади ще в 2008 році під час однієї з акцій. Крім цього, пропонувалося об’єднати в єдиний парк–пам’ятку садово–паркового мистецтва «Крістерова Гірка» усіх володінь поміщика, що убезпечило б територію від забудови і нищення. Людей не почули.

 

ДОВІДКА «УМ»

Вільгельм Крістер — уродженець Саксонії, був запрошений на Київщину як спеціаліст–ткач. Однак у 1850 році купив садибу на півночі Києва — у районі теперішніх Вітряних Гір. Там почав займатися садівництвом, що врешті й стало його основною професією. Київ запам’ятав Крістера як засновника зразкового садівництва з багатим розплідником плодових дерев та декоративних кущів. Він особисто вникав у всі деталі, виписував краще сортове насіння з–за кордону. Син Вільгельма — Юліус — перейняв справу батька і перетворив розплідник на найбільший у південно–західному краї (за сезон реалізовувалося близько 150 тисяч саджанців).

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>