Зберегти не тільки на папері

Останнім часом законодавство у сфері культури помітно активізувалося. 2010–й галузь закінчила з новим «Законом про культуру», який до цього багато років мандрував владними кабінетами–коридорами, ризикуючи назавжди опинитися на полиці історії поміж численних проектів–невдах, яким так і не судилося перейти у категорію правових актів. Нещодавно було анонсовано Національну державну програму розвитку культури, робота над якою триває... А об’єктом №1 теперішніх культурно–правових суперечок можна справедливо вважати проект Закону «Про національну культурну спадщину», який Міністерство культури виклало на своєму сайті для публічного обговорення.

За словами першого заступника міністра культури Юрія Богуцького, сьогодні в Україні нараховується близько 150 тисяч пам’яток. Логічно, що все це національне багатство потребує підтримки. Хоча б мінімальної, яка дозволить цим пам’яткам не розсипатися найближчим часом на окремі камінчики. Міські бюджети, до юрисдикції яких належить переважна більшість таких об’єктів, цього навантаження не витримують. Приватні ініціативи, як показує практика, також не гарантують безпроблемного існування цих споруд (ідея конфесії не виправдала себе на сто відсотків: ті ж палаци бізнесмени в оренду беруть охоче, але ж переймаються власним бізнесом, а не тим, щоб зберегти будівлю)... Словом, проект Закону «Про національну культурну спадщину» «випірнув» у потрібний час і в потрібному місці.

Як розповів автор документа, директор Департаменту національної культурної спадщини Андрій Вінграновський, базою для цього закону стали три інші профільні закони («Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» та «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»), а також п’ять міжнародних конверсій та чотири хартії. Увібравши в себе найоптимальніші для нас положення, цей документ декларує кілька важливих цілей. Тут вам і класифікація об’єктів культурної спадщини, і модернізація державного управління ними, і врегулювання питань реєстрації археологічних предметів, як знайдених, так і тих, якими володіють приватні особи, і введення в правове поле України міжнародних договорів у цій сфері... Закон унеможливить також конфлікти між державою та місцевою владою, коли з провінції кивають на столицю і навпаки , а пам’ятка у цей час перетворюється на руїни. Але ціна питання дуже ускладнює віру в те, що цей закон буде реально діяти. Якщо минулого року на пам’яткоохоронну діяльність держава виділила 60 мільйонів гривень, то наступного заявлено аж... 2,8 мільйона. На ці гроші можна захистити і зберегти нашу культурну спадщину? Питання риторичне... За розрахунками фінансистів Мінкультури, зараз сюди потрібно вкласти не менше 300 мільйонів гривень. Обрахунки проведено, план дій складено, є уявлення того, що і як робити.

...А поки держава думатиме (чи робить вигляд, що думає) над тим, як викроїти ці мільйони зі свого латаного–перелатаного бюджету, автори закону закликають усіх небайдужих узяти учать в обговоренні документа. (Пропозиції приймають до дев’ятого грудня, телефон і електронна адреса — на сайті Міністерства культури). Андрій Вінграновський сподівається, що ще цього року Закон «Про національну спадщину» пройде перше читання у Верховній Раді.