Бояться всі

У тому, що репресивна машина судової системи лукашенківської Білорусі засудить обвинувачених у теракті в мінському метро до розстрілу, сумнівався мало хто. Як і в тому, що Дмитро Коновалов і Владислав Ковальов навряд чи скоювали цей злочин. І якщо до нього й причетні, то були (тобто Коновалов був, а Ковальов, схоже, взагалі винний тільки у своєму з ним знайомстві) лише пішаками у великій грі когось сильного і все­владного... Тепер єдина надія у хлопців — на помилування від президента Олександра Лукашенка. У такому випадку страту їм можуть замінити на довічне ув’язнення.

Кореспондентці «УМ» вдалося зв’язатися з колишнім слідчим білоруської прокуратури Дмитром Петрушкевичем, який 2001 року розслідував справу про викрадення опонентів влади в Білорусі, а потім втік до США, як і його колега по слідству Олег Случек. Екс–слідчий зізнався: хоч, виходячи з логіки розвитку подій, і був готовий до того, що вітебських токаря та електрика засудять до страти, та все одно «перебуває у стані шоку».

«Ще 10 років тому таку справу навіть не направили б до суду, не кажучи вже про вирок — найвищу міру покарання, — наголошує фахівець, який мешкає у США за програмою захисту свідків — під зміненим іменем і в суворо засекречених умовах. — Країна швидко скотилася до повного правового свавілля, а мої колишні колеги, з якими в мене були хороші, взаємноввічливі стосунки, перетворилися на катів».

За словами Дмитра Петрушкевича, кілька днів тому в нього була розмова з одним із колишніх колег по роботі в прокуратурі. «Він досі спілкується з деякими екс–співробітниками й обурювався, що слідство оголосило Коновалова та Ковальова винними у скоєнні теракту не лише за кілька днів до висунення офіційного звинувачення у кримінальній справі, а й навіть до проведення першого офіційного допиту», — наголосив колишній слідчий. Петрушкевич робить висновок, що Коновалова і Ковальова «зробили винними в очах громадськості задовго до того, як вони стали обвинуваченими у кримінальній справі, що суперечить будь–якому здоровому глузду і чинному законодавству». За його джерелами, «насправді навіть у прокуратурі багато хто впевнений: якщо Коновалов і причетний до цього злочину, то без істотної організаційної підтримки йому було не обійтися».

Відповідаючи на питання, чи є зв’язок між справжніми організаторами вибуху на станції метро «Жовтнева» і людьми, які в другій половині 1990–х викрали й, швидше за все, вбили екс–міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, віце–спікера Верховної ради Білорусі Віктора Гончара та бізнесмена Анатолія Красовського, Петрушкевич зазначив: «Виконавці теракту в мінському метро, звичайно, інші. Тоді Павличенко (командир СОБР — Спеціального відділу швидкого реагування, — якого Парламентська Асамблея Ради Європи визнала винним у причетності до викрадень опозиційних діячів. — Ред.) та його люди працювали незграбно і нахабно, вони відчували свою безкарність і залишали дуже багато слідів. Та й «прибрали» цих людей. Різними способами. Той самий Павличенко нібито сам став інвалідом — це останнє, що я про нього чув.

А в мінському метро працювали фахівці іншого профілю. Хто саме — у прокуратурі якщо й знають, то не скажуть. Організувати це під силу тільки структурі на зразок ОАЦ (оперативно–аналітичний центр при президенті Білорусі, який «регулює діяльність із забезпечення захисту інформації, що містить відомості, пов’язані з державною таємницею, від витоку й несанкціонованого втручання. — Ред.). Навряд чи вони залучали до цього КДБ... Виконавців могли залучити зі сторони. Прокуратурі ж просто доручили покарати «офірних цапів» і прикрити справжніх виконавців, що там вельми успішно й зробили. Ламати людей так, як це зробили з Коноваловим, вони вміли завжди. Одинадцять років тому нам вдалося багато чого встановити лише тому, що одним спецслужбам протистояли інші (СОБР і ОАЦ, які здійснювали викрадення та вбивства, протистояли КДБ і МВС). Зараз цим спецслужбам нікому протидіяти, все централізоване і підконтрольне».

А от замовник у злочинів проти білоруської опозиції кінця ХХ сторіччя й теракту в мінському метро, на думку Дмитра Петрушкевича, один і той самий.

Припущення кореспондента «УМ» у тому, що все–таки не всі співробітники силових структур Білорусі підкуплені або залякані, співрозмовник із далекої Америки практично спростував. «Ті, хто залишився в органах, не вірять у версію слідства не тому, що вони не залякані. А просто тому, що в них іще залишився здоровий глузд, — наголошує екс–слідчий прокуратури. — Насправді бояться всі. Бояться, що виженуть із роботи або посадять, адже за нинішнього керівництва — це справа трьох хвилин. Того, що зміниться влада і доведеться відповідати, вони теж бояться, але це для них надто віддалена перспектива...»