«Чужі» тут не приживаються!

      Кулуарні розмови про грядущі зміни на владній верхівці Вінниччини не припинялися упродовж двох років — від того самого моменту, коли місцевій керівній еліті був представлений новий голова ОДА, хмельничанин Віктор Коцемир (він змінив Юрія Іванова, який перейшов на значно спокійнішу і менш залежну від настроїв центральної влади посаду голови облради). Таке призначення виявилось тоді повною несподіванкою навіть для людей поінформованих, позаяк із Президентом уже була погоджена інша кандидатура — очолити адміністрацію мав перший заступник «губернатора», «народний демократ» Григорій Заболотний. Тож нічого дивного, що протягом усього цього часу Коцемира сприймали, по-перше, як людину чужу, котра, до того ж, за адміністративними та інтелектуальними здібностями не перевищувала тих, ким керувала, а по-друге, як людину тимчасову, для якої Вінниця була тільки черговим щаблем на шляху до Києва (називались навіть конкретні посади в міністерствах). Зрештою, багато хто відверто чекав прощання з Віктором Францовичем, стомившись від дещо хаотичного і слабо прогнозованого стилю його роботи. До речі, на яку саме «іншу роботу» переходить їхній екс-голова, вінничанам не повідомили.

      З огляду на все вищесказане, під час «губернаторства» Коцемира активно обговорювалися кандидатури його ймовірного наступника, серед яких найчастіше називали вихідців з області, народних депутатів Ігоря Кальніченка та Григорія Калетніка. Тому коли за день до приїзду Прем'єра по владних коридорах вкотре поширилась чутка, що Калетніка завтра представлять як голову облдержадміністрації, психологічно всі до цього були готові.

      Григорій Калетнік цілком заслуговує на звання «людини, яка себе зробила сама», оскільки щаблями кар'єри він просувався довго, повільно і не без серйозних невдач. Інженер-механік за освітою, Григорій Миколайович свого часу працював головою колгоспу, керував РАПО, був першим представником Президента в Ямпільському районі, але на виборах 1994 року програв. Після створення Народно-демократичної партії увійшов у правління обласної організації, згодом перебрався до обласного центру, де очолював науково-виробниче об'єднання «Еліта» та об'єднання «Поділляспирт», а в 1998 році став головою обласної ради. Два роки тому, після перемоги в 15-му одномандатному окрузі Вінниччини, Калетнік опиняється в парламенті. Однак після розпаду «Єдиної України» чомусь приєднується не до фракції НДП, а до «Європейського вибору», звідки потім переходить до фракції СДПУ(о). Щоправда, як особисто запевнив автора цих рядків буквально за кілька днів до нового призначення пан Григорій, він і досі залишається членом НДП.

      Калетнік має реноме організатора, який вміє створювати команду і підтримувати «своїх» людей навіть не у кращі для себе часи, добре знає область і її специфіку, а для стилю роботи характерна стриманість — навряд чи хтось пригадає, щоб він дозволив собі підвищити голос або крикнути на підлеглих. Водночас йому не бракує бійцівських якостей, і доказом того можуть бути відомі події літа 1999 року, коли голова облради Калетнік пішов усупереч волі Президента й очолив опозицію проти ставленика есдеків «об'єднаних» на «губернаторській» посаді Дмитра Дворкіса, якому сесія облради практично відразу ж висловила недовіру. Тоді здавалося, що шляхи Калетніка з есдеками розійшлися радикально...

      Як вплине (і чи вплине взагалі) на результати осінніх виборів у області призначення нового голови ОДА — поки що казати передчасно. Однак скидається на те, що особливого ефекту воно не дасть. Підстави для такого припущення дає низка попередніх виборів: більшість жителів Вінниччини традиційно займають протестну електоральну нішу, попри будь-які зусилля влади. У 1994 році вінничани «звалили» тодішнього «губернатора» Миколу Дідика, у 1999-му в другому турі президентських виборів тут переміг Симоненко, причому деякі райони віддали за нього понад 70 відсотків голосів, у 2002-му з відривом обійшла суперників «Наша Україна», яка й до сьогодні продовжує утримувати найвищий рейтинг. Навіть безпрецедентна концентрація адмінресурсу під проводом Коцемира на повторних парламентських виборах у 18-му окрузі, коли за керівниками з обласного центру були розписані не тільки окремі населені пункти, а й вулиці, мало що дала — кандидат від влади не вийшов навіть на другу позицію. Так що навряд чи призначення нового голови здатне «зламати» місцевий електорат.