Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Любителі яскравих подорожей, чарівних місць і нестандартних ідей до 18 грудня можуть потрапити у Венецію. Причому не виїжджаючи з Києва. «Подорож» організовує столична арт–галерея «Мінус 4», що запрошує на виставку «Венеція. Відображення». Невелика виставкова зала перевтілилася на вузеньку венеціанську вулицю: навкруги красуються зафіксовані на фото краєвиди міста води, лежать морські водорості, а над головою сохне «італійський фешн». «Ідея виставки з’явилася сама собою. Венеція — місто моря, в якому відбиваються будинки, катери, люди, сувенірні ятки. Але показувати відображення таким, яким воно є, думаю, банально. Тож ми вирішили відбивати фотографію у фотографії», — зазначає куратор експозиції Ганна Міхєєва.
Свого часу автори виставки — Григорій Близнюк, Раїса Вітановська, Олена Плотницька, Ганна Міхєєва, Юрій Семенов, Оксана Шевченко, Анастасія Василишина, Євгенія Притула — подорожували Венецією, фіксуючи її на фото. Згодом з’ясувалося, що вони мають знімки різних, але дуже схожих місць. Світлини сколажували так, що спершу здається, ніби дивишся на два фото єдиного об’єкта, одне з яких просто перевернуто. Однак під час «подорожі» знімками розумієш, що зображення різні. Фотошоп застосовано лише під час комбінування світлин.
Усі арт–роботи представлені вперше, вони зображують Венецію під нестереотипним кутом зору. Звісно, не обійшлося без фотографій знаних «символів» цього міста: гондол, затишних вуличок, мосту Ріальто. Проте експонати «заграють» із глядачем, пропонуючи знайти відмінності в місцях–«двійниках», дозволяють вгледіти «дволикість» міста, відвідати ірреальний світ, де існує утопічний острів, вода в одну мить постає й озером, і морем... Власне, створено таке собі «задзеркалля» як вигаданий, казковий простір. Модельєр Анастасія Василишина вивернула Венецію навиворіт. У її уявленні місто постає людиною, серце якої — люди, судини — вулиці. Така людина–Венеція викликає двоякі почуття: з одного боку, виглядає дещо дивно, з другого — зацікавлює своєрідною уявою авторки. Ще одна унікальна інсталяція — акваріум, наповнений блакитною водою, на поверхню якої проектується відео, відзняте у Венеції. Ідея справді цікава, однак вирушати до відеомандрівки не зовсім зручно. Було б ліпше, якби на відбиття міста у воді можна було дивитися з якогось підвишшя.
«Ідучи на виставку, я не знала, що мої знімки експонуватимуть, тож ледве їх упізнала. Ганна Міхєєва, маючи мої фото, просто їх сколажувала. Венеція — казкове місто, що надихає. Уже маю декілька художніх робіт, створених під враженням і Венеції, й Італії загалом. Ця виставка справді сколихує спогади. Мені знову захотілося до цього міста», — поділилася враженнями художниця Раїса Вітановська.
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Уже 20 серпня вся країна заспіває легендарну пісню «Червона рута» разом з найпопулярнішими українськими акторами: Станіславом Бокланом, Олександром Рудинським, Катериною Кузнецовою, Романом Луцьким, В?ячеславом Довженком, Юрієм Горбуновим, Лілією Ребрик. >>
З Богданом Бринським, живописцем із Івана-Франківська, ми знайомі вже чимало часу і щоразу після зустрічі з ним, після його захоплюючих розповідей про себе, про свій родовід, про людей, з якими він знався за свої роки, я казала собі: >>
У день 975-річчя Києво-Печерської лаври Президент України Володимир Зеленський підписав указ про захист національних святинь України. >>
Ця ініціатива обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>