Минулого четверга у київському театрі «Сузір’я» дует «Тельнюк:Cестри» презентував частину нового проекту «Дорога зі скла», в основі якого — вірші письменниці Оксани Забужко. До Києва ексклюзивні презентації для найближчих слухачів відбулися у Львові та Івано–Франківську. Тур Україною із повною півторагодинною програмою сестри обіцяють уже після Нового року.

Однією з принципових відмінностей усіх святково–ювілейних заходів Театру імені Лесі Українки є обов’язкова присутність на них корифеїв Російської драми. Звісно, присутність віртуальна — на екран проектують хроніку, нагадуючи глядачам про те, що театр сьогодні існує завдяки Михайлу Романову, Юрію Лаврову, Віктору Халатову, Євгенії Опаловій та іншим акторам і режисерам, які служили йому багато років тому. На виставу «Ледь мерехтить примарна сцена...(«Ювілей. Ювілей? Ювілей!») корифеїв Російської драми також запросили. Святу, присвяченому потрійному ювілею (120 років із дня заснування Російського театру, 85 років, як  він  став державним, і 70  років, як йому  присвоїли  ім’я Лесі  Українки) цей візит із попереднього століття додав нових емоцій, щирості, він став ще одним доказом відомої аксіоми про те, що без минулого немає майбутнього.

Валіза з крильми — такий простий, але не позбавлений смаку (валізка розцяцькована соняшниками, що проростають із давнього українського символу — дерева життя) логотип нового кінопроекту «Україно, гудбай» від творців нашумілого альманаху «Мудаки. Арабески». «Згідно з дослідженням, проведеним цієї весни центром «Софія», 34,1 відсотка українців готові виїхати з України. І чим молодша група опитаних, тим більша готовність емігрувати», — редактор проекту Володимир Войтенко представляє невтішну статистику, яка надихнула українських кінематографістів на художнє осмислення суспільної хвороби, що сильно почала проявлятися в останній рік.