(з сайту delfi.ua.)
Після шести років роботи у «Підйомі» на Новому каналі та ведення «Танців з зірками» на «1+1» Юрій Горбунов, без найменшого сумніву, став одним із улюбленців телеглядачів. Тим часом володар трьох статуеток «Телетріумфу» в особистому заліку та двох — у командному мріє про нове грандіозне вечірнє шоу вихідного дня і розмірковує про авторський проект.
— Юрію, ви як актор маєте мріяти про якусь надзвичайну роль. Яке телешоу хочете вести? Чи найкраще вже було?
— Якщо найзаповітніша роль уже зіграна — то це солдат, який не мріє стати генералом. Безперечно, мрію про шоу, яке з різних причин ще не реалізовано. Кожному проекту свій час і своє місце. Так було з «Танцями з зірками» — проект лежав кілька років на столах керівників різних каналів, які не хотіли його запускати, бо вважали, що це нікому не потрібно, його ніхто не дивитиметься, а виробництво такого шоу дуже вартісне. Але потім на «1+1» був фурор. Має прийти час і для вечірнього великого, грандіозного шоу вихідного дня (аналогічного американським), ведучим якого я хочу бути.
— Ви вже казали про бажання робити авторську програму.
— І вона має визріти. Для авторського проекту потрібен час. А в мене зараз таке завантаження, що його не вистачить ще на щось. Думаю, авторський проект може бути через кілька років.
— Свого часу з Нового каналу, де були ведучим «Підйому», ви пішли «з солідарності» з Олександром Ткаченком. Які у вас стосунки з нині гендиректором групи «1+1»: дружні чи суто виробничі?
— У нас завжди були робочі стосунки: і на Новому каналі, і на «1+1». Дружба з керівництвом — це межа, яку часто хочеться перейти, але правильно, коли стосунки лишаються робочими.
— Чи можете ви — обличчя каналу — впливати на наповнення проектів, які з’являються в ефірі «Плюсів»?
— Якщо мені не подобається проект чи з особистих причин, я можу відмовитися бути його ведучим. Найвідчутніше можу впливати на проект, у якому працюю. Будь–який сценарій і текст ведучий підлаштовує під себе. Ти як актор «натягуєш» на себе певну роль, залишаючись собою, — усе за Станіславським.
— Зараз телебачення тяжіє до легковажності: подружнє ліжко серед столичного майдану Незалежності, прискіпливе розглядання жіночої білизни...
— Канали показують багато розважальних програм, бо глядач хоче їх дивитися. Народ стомився від політики, вона йому набридла. Фільмів рівня «Піратів Карибського моря» у такій кількості, щоб щовечора була прем’єра, немає. Тому канали пропонують розважальні проекти. А вже кожен глядач персонально вибирає, що дивитися. Якщо не подобається проект, в якому ліжко стоїть серед майдану Незалежності, — завжди є можливість перемкнути на інший або взагалі виключити телевізор і дочекатися, допоки покажуть те, що до вподоби.
— І все ж, на вашу думку, чому вітчизняні телевізійники часто наповнюють свої розважальні проекти не, скажімо, пізнавально–інтригуючими елементами, як наприклад, Вуді Аленн свою комедію «Опівночі в Парижі», а майже вульгарними?
— Тому що канали — це, у першу чергу, комерційні підприємства, які заробляють гроші і мають отримувати прибуток, аби не просто триматись на плаву, а й мати можливість виробляти нові продукти. Прибуток буде лише тоді, коли програму дивитиметься якомога більша кількість глядачів, а вони якраз найчастіше обирають зовсім не пізнавальні програми. От і все.
— Ви стали ведучим нового проекту «Краса по–українськи». Він більш легковажний, чи його наповнення збалансоване?
— Вважаю, що на каналі «1+1» немає легковажних проектів. Просто багато хто ще не звик дивитися, скажімо, на проблеми сексу без: «Ой, та як можна?!» Якщо програма про секс виходить не о 19–й, 20–й і навіть не о 22–й годині, а ще пізніше — дорослі телеглядачі мають право знати, що як називається.
А «Краса по–українськи» — це уже повністю відзнятий розважальний проект. У ньому дівчата, які живуть у віддалених від цивілізації селах, адаптуються до сучасного світу. Втім, це не варіація «Мауглі». Звичайно, учасниці чогось не знають, з чимось стикаються вперше: піднімаються ліфтом на 24–й поверх або ескалатором. Але кожен із нас щось подібне переживав. Коли я приїхав у Київ вступати у театральний інститут, так само вперше їхав у метро. Для адаптації учасницям знадобилося зовсім мало часу, бо до комфорту звикаєш швидше. Інша справа — повертатися додому, як після відпустки. Це певний стрес, але він проходить.
— На кого розрахований проект?
— Я б його радив подивитися всім. Бо проект про те, що кожному випадає шанс змінити своє життя — навіть якщо ми в це не віримо. Більшість вважає, що всі місця зайняті, усе розкуплено. А «Краса по–українськи» для того, щоб люди зрозуміли, що перед ними можуть розкритися усі двері — варто лише захотіти. Щоправда, життя у великому місті для багатьох не краще, ніж у рідному селі. І це також потрібно усвідомити.
— Як вам працювалося з продюсером Оксаною Кучеровою?
— Ми давно знайомі, Оксана свого часу була одним из редакторів «Підйому», у нас дружні стосунки. Тому мені з нею працювалося комфортно. Думаю, що це далеко не останній наш спільний проект з Оксаною. Найважливіше для продюсера — це розуміння того, що ти хочеш зробити, бачення кінцевої мети. Коли ти не розумієш, куди йдеш, то важко визначити шлях. Але не менш важливе й розуміння того, що відбувається на знімальному майданчику саме зараз. Коли продюсер лише стратег, з ним теж дуже складно працювати. Продюсерське око має бачити все: від щоденних нюансів і дрібниць до результату. В Оксани з цим немає проблем.
— Як ви ставитесь до того, що відомі телеведучі, як правило, працюють відразу у кількох проектах? Чи не відбувається це тому, що практично немає нових кадрів? Хто має їх «вирощувати»?
— По–перше, якщо у ведучого каналу є час, його завантажують роботою: одним проектом, другим, третім і навіть четвертим. Шукати іншого ведучого — на це треба витратити зусилля і гроші. Немає сенсу навчати когось, якщо вже є перевірена людина тут, поруч.
— Для себе готує кадри СТБ: вихідці з проектів каналу, наприклад, Еріка, Ірина Борисюк. Чи вчили б майстерності інших ви, якби група «1+1» відкрила школу професійної майстерності?
— Я можу передавати досвід у будь–який час. Я його передаю, коли мене запрошують на зустрічі зі студентами. Але це не означає, що відразу з’являються професійні ведучі, яким канали довірять свої проекти. Коли у кадрі опиняються люди, які не знають, що робити і як поводитись, — це може змусити глядача перемкнути «кнопку». Забезпечення і підбір кадрів — справа, яку кожен канал вирішує індивідуально. Але від того, що працює «Інтершкола», на каналі «Інтер» не з’являються нові обличчя.
— Режисер Сергій Архіпчук якось казав, що Юрій Горбунов свого часу «підтягував» Машу Єфросиніну і вже покійну Ольгу Буру.
— До того, як прийти у «Щасливий дзвінок», я уже 5 років пропрацював у професійному театрі і мав досвід роботи у телевізійній програмі. Дівчата були ще студентками, які на телебаченні нічого не бачили і не знали. Зрозуміло, я їм допомагав. Але це була взаємовиручка, а не навчання.
— Донині дехто вважає, що ви після «Підйому» — у сварці з Машею Єфросиніною.
— Із Машею в нас був такий період, який швидко минув, коли ми втомилися одне від одного, бо 6 років щодня працювали пліч–о–пліч. Зараз нормально спілкуємося, проводимо спільно заходи.
— Телеведуча Сніжана Єгорова, ваша кума, характеризує вас як ідеального сім’янина. А ваша дружина часто телевізор дивиться?
— У кожній сім’ї є «блохи», внутрішні. Але сім’янин — що тут скажеш. А дружина дуже рідко дивиться телевізор. «Фешен» або Animal planet. Програми з моєю участю дивиться лише тоді, коли їх переглядаю я. «Підйом» за 6 років дружина не бачила жодного разу!
— Свої програми ви переглядаєте, щоб аналізувати?
— Я не люблю аналізувати, бо переживаю з приводу того, що зробив щось не так. А постійно себе критикувати не можна. Втім, якщо є якийсь конкретний сумнів, — обов’язково передивлюся епізод. Наприклад, у «Смакуємо» був гість, якого не всі хотіли бачити в ефірі. Я вважав, що він буде веселим і гарно готуватиме. Запис проходив складно, бо людям (і в мене була така проблема) одночасно складно щось розповідати, відповідати на питання і готувати. Але результат виявився позитивним: вийшла гарна програма.
Для мене найкомфортніше працювати у прямому ефірі: усе переживаєш саме зараз, нічого неможливо переграти, переробити.
— Як ви ставитесь до премії «Телетріумф»? Хто має бути експертами?
— Я цього року був серед експертів, але вважаю, що це не зовсім правильно. Бо я — людина заангажована, оскільки є працівником каналу «1+1» і маю внутрішню думку та суб’єктивне ставлення до колег і програм. Мені здається, що експертами має бути якась частина глядачів, які не мають жодного стосунку до телебачення, телевізійні критики. Ідеальний варіант, як на мене, зібрати іноземних експертів, які не знають, хто є хто на українському ТБ, і нехай вони впродовж тижня чи двох передивляться усі проекти, які претендують на звання кращих. Щоб це був погляд не зсередини — як це відбувається зараз, а ззовні.
Зараз оцінки експертів часто є дуже суб’єктивними. Хоча щоразу, коли ти виходиш отримувати «Телетріумф», — це приємно.
— Яка ваша позиція стосовно квот у телеефірі української мови і національного продукту?
— Я народився у Львівській області і виріс у Івано–Франківську — і цим усе сказано. Нещодавно я бачився з друзями, які співають російською мовою. Вони у шоці від законотворчості наших депутатів, які зменшують не частку україномовного продукту, а загалом національного — й україномовного, і російськомовного, з 50 до 25 відсотків. Можливо, хтось щось переплутав чи зробив «технічну» помилку, але результат може бути катастрофічним.
Я за те, щоб телевізійний ефір був українським на 100 відсотків. Оскільки у нас двомовна країна, в ефірі може звучати і українська, і російська, але пріоритетною обов’язково має бути все ж таки українська. А ще мені подобається тенденція останнього часу, коли кількість російських ведучих в українських проектах зменшується.
Юрій Горбунов, 41 рік, телеведучий, шоумен.
Народився у м. Новий Роздол Львівської області. Виріс на Івано–Франківщині.
Закінчив київський Інститут театрального мистецтва ім. Карпенка–Карого. Спочатку працював у Івано–Франківському драмтеатрі.
З 1997 року — у Києві.
У 1998—1999рр.. на каналі УТ–1 вів програми «Три крапки» та «Щасливий дзвінок».
З 2000 року — на Новому каналі.
З червня 2006 року — на «1+1».
Як найкращий ведучий розважальних шоу нагороджений трьома статуетками премії «Телетріумф».
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
