Мене з дружиною запросили 10 листопада 2011 року до Нацiонального палацу «Україна» на концерт пiснi 80—90–х рокiв. Яке пiднесення! Напередодні було свято — День української писемностi та мови. Вiдзначив написанням Всеукраїнського диктанту нацiональної єдностi, хоча й не вiдiслав, але в сiмейному архiвi залишиться. А сьогоднi... Це ж треба! Україна живе! Наша дума, наша пiсня не вмре, не загине. З яким патрiотичним пiднесенням я йшов послухати пiснi 90–х рокiв. Це ж уже часи нашої Незалежностi, може, послухаю й пiснi героїв–борцiв за самостiйну Україну УПА i про УПА.
Ми цивiлiзований народ, який має величезну культурну спадщину! Українська нацiя найспiвучiша. Наш нацiональний пiсенний скарб — найбiльший у свiтi.
Такий душевний стан панував у нас, коли ми з дружиною йшли 11 листопада на концерт пiснi.
Ведучi вiдкрили концерт. Вiн — росiйськомовний, вона українською називає прiзвище артиста або гурт, а потiм теж московською щось тлумачить. Але перший спiвак, другий, третiй, гурт, а де ж українцi й де українськi пiснi. О! Почалося українство — Вiктор Павлiк заспiвав натхненно, чарiвним голосом, артистично. Слухачi вдячно й довго аплодували. Ой як хороше, почалося українство. Але знов вигукують i качаються по сценi й клянуться «любим Украину» московською, а подекуди й англiйською. Вже двi години триває какофонiя. Багато хто йде iз залу. Я ж чекаю українства. Потiм оголошують — Едик Романюта... Звичайно, ця дитина народилася в Незалежнiй Українi. Його талант спiвака виявили, виховали та вивели на українську сцену програма «Крок до зiрок» й особисто Наталiя Регеща. Цей повинен спiвати українськi пiснi. Марно я сподiвався. Вiн не став патрiотом своєї Батькiвщини i рiдної мови, його теж уразив вiрус московської. Бо ж «русскоязычное население» в України поклявся «захищати» сам Путiн. А ми — нацiя толерантна. Байдужiсть українцiв до своєї культури, до своєї мови стала сумною традицiєю, дуже болюча в сучаснiй, уже незалежнiй Українi.
Український народ, українська земля i українська мова — це єдина система. Для вiдновлення цiлiсностi нашої країни та здоров’я нацiї достатньо, щоб усi етнiчнi українцi заговорили рiдною мовою, вважають деякi вченi.
Але вiримо, Україна вiдбудеться. Як писав наш Тарас: «Встане Україна i розвiє тьму неволi, свiт правди засвiтить i помоляться на волi невольничi дiти».
Слава Українi!
Федiр СНОПОК,
ветеран, iнвалiд Другої свiтової вiйни
Київ