Наша пісня не вмре...
Мене з дружиною запросили 10 листопада 2011 року до Нацiонального палацу «Україна» на концерт пiснi 80—90–х рокiв. Яке пiднесення! Напередодні було свято — День української писемностi та мови. Вiдзначив написанням Всеукраїнського диктанту нацiональної єдностi, хоча й не вiдiслав, але в сiмейному архiвi залишиться. А сьогоднi... Це ж треба! Україна живе! Наша дума, наша пiсня не вмре, не загине. З яким патрiотичним пiднесенням я йшов послухати пiснi 90–х рокiв. Це ж уже часи нашої Незалежностi, може, послухаю й пiснi героїв–борцiв за самостiйну Україну УПА i про УПА.