Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Є така норма в діючому законі «Про телебачення і радіомовлення»: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення». Те, що її майже ніхто не виконує, — знає трохи не кожен. Але зараз про інше. Півтора року тому народний депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко ініціювала скасування цієї квоти, мотивуючи свої «благі» наміри тим, що нішеві радіостанції не можуть набрати такий обсяг, скажімо, вітчизняного джазу. Хто б дійсно хотів вирішити задекларовану проблему, у процитовану законодавчу норму просто додав би меншу квоту саме для нішевих радіомовників. Але розвиток подій свідчить, що у скандального законопроекту «регіоналки» зовсім інша мета. Інакше чому в прийнятому в другому читанні, тобто ухваленому Верховною Радою законопроекті, з чинної норми «у загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців» не лише відсікли тематично–музичну останню (виділену) частину, а й удвічі зменшили цифру? Таким чином, перероблене речення стосується вже не лише радіостанцій, а й телеканалів, які з введенням поправок матимуть право фактично лише на чверть наповнювати свій ефір вітчизняним продуктом. Хоча в іншій статті написано: «Ліцензіати (крім супутникового мовлення) у проміжках часу між 07.00 та 23.00 повинні дотримуватися таких пропорцій між українськими та іноземними програмами: програми європейського виробництва повинні становити не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків — програми українського виробництва». (Під визначення «Європейські аудіовізуальні роботи» підпадають і російські).
На неузгодженості між окремими положеннями ухваленого більшістю депутатів 3 листопада закону № 6342 звернув увагу Голова ВР Володимир Литвин і, замість підписати його, відправив у профільний Комітет з питань свободи слова на доопрацювання. Президент Віктор Янукович, якого закликали ветувати зміни, сказав, що закон «знову буде розглядатися у Верховній Раді». Можливо, це ігри політтехнологів: «Депутати — недотепи, а Президент — гарант національних інтересів» або «Замість концентрації на економіці та справі Тимошенко — мовно–музичний популізм». Хоча не варто відкидати й зазіхання на український не лише пісенний, а й увесь інформаційний простір, який більшою чи меншою мірою може бути пропагандистським майданчиком, але за будь–яких умов є бізнесом.
«Я б не пов’язувала напряму питання власного виробництва зi змінами до закону про квоти, — каже заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Лариса Мудрак. — З 2006 року, відколи запроваджено 50–відсоткові квоти, закон був недієвим. Квотована українська музика, як і дитячі програми, опиняється в нічному ефірі. Як на мене, єдиний підхід, якщо ми хочемо ефекту, а не просто розмов, — пільгове оподаткування або повне звільнення від оподаткування для тих, хто випускає власний продукт. А українські виробники нікуди не зникнуть.Телебачення, радіо — це ринок, жива матерія. Якщо їй щось нав’язують, вона відторгне те, що є неприродним. Тільки глядач, який голосує «кнопкою», визначає попит на ринку. Рейтинги падають у тих, хто бере неукраїнський продукт, — це закономірність останього року».
Голова парламентського Комітету з питань свободи слова Андрій Шевченко не поділяє оптимізму члена регуляторного органу. «Я готовий визнати, що питання нішевих радіостанцій є, але, допомагаючи їм, ми не маємо права ставити під сумнів існування української не лише радійної, а й телевізійної продукції, — упевнений народний депутат. — Це — як, лікуючи хворий палець, відрубувати руку. Навколо закону взагалі є багато міфів і напівправд. Одна з них — неначе зміни у закон вносять, щоб привести його у відповідність до європейського законодавства про транскордонне телебачення. Але Конвенція стосується тільки телебачення — чому ми її «клеїмо» до радіо? По–друге, якщо почитати Конвенцію, то там не йдеться про скасування квот. Навпаки — уже в першій статті говориться, що квоти можуть використовувати для захисту внутрішнього європейського продукту. Якщо подивимося на європейську практику, то більшість країн мають квоти для національного чи європейського продукту: Іспанія — 51%, Франція, Польща, Румунія — по 40%, Латвія — 80% . Більшість європейських виробників дбають про захист свого ринку. В Україні ж маємо ситуацію, коли власний парламент розчищає ринок для чужих».
За прогнозами Андрія Шевченка, якщо у законі з’явиться норма про 25–відсоткове квотування, через 2–3 роки наші телеканали повністю перейдуть на закупівлю російського продукту, який точно буде дешевшим. Бо одна справа — вкладати гроші у виробництво продукту в Україні, інша — купити той продукт, серіал, який у Росії уже «прокрутили», який «відбив» вкладені кошти. «Наступне, що буде, — це втрата роботи для українських продюсерів, операторів, сценаристів, журналістів, акторів, — каже нардеп. — У довгому вимірі це означатиме одне: український телевізійний ринок плавно стане частиною російської медіа–імперії».
«Економіка вторинна для всіх каналів у цій країні, усі борються за увагу глядачів, — переконує заступник голови правління телеканалу «Інтер» Сергій Амелічев. — Якщо глядач дивитиметься канал, з’явиться й економіка. А те, що російський продукт буде дешевшим, — не факт. За деякими позиціями — протилежна картина. Власне велике ток–шоу, наприклад, «Усі свої» і частина програми «Жди меня», яку ми купуємо, — приблизно однакової вартості. У нас власного виробництва 56 %. Якщо будуть інші квоти, у нас нічого не зміниться. Ми орієнтуємося винятково на глядача».
Директор телеканалу «Україна» Марина Миргородська зауважує, що наповнення власним продуктом ефіру залежить від специфіки й етапів розвитку того чи іншого телемовника: наприклад, трохи не 24 години власного виробництва можуть мати новиннєві канали, затребуваний такий контент в ефірі регіональних мовників. «Якщо ми хочемо стати популярнішими, ми маємо виробляти власний продукт, — упевнена пані Марина. — До 2015 року, думаю, матимемо переважно власний продукт: і серіали, і шоу, інтерактивні і реаліті–шоу. Бо наш глядач хоче бачити місцеві теми, місцевих героїв та ведучих. У нас є проект «Ласкаво просимо». Рейтинг програми, в якій після народження доньки була Ані Лорак, був майже удвічі вищим, ніж у програм iз російськими зірками. Це свідчить про те, що інтерес до локального матеріалу невпинно зростає. Без покращення якості й експансії такого продукту неможливо буде існувати. Ми прийдемо до цього еволюційним шляхом. Уже почали його прокладати: скажімо, за два останні роки зробили багато власних шоу».
«Ми завжди займали позицію: український продукт є нашою конкурентною перевагою, — каже Олександр Богуцький, керівник каналу ICTV, директор–президент групи StarLightMedia. — Ми інвестуємо і далі інвестуватимемо в український телепродукт. Нам не треба законодавчих квот, щоб ми збільшували його кількість. Для нас це повітря, яким ми дихаємо. Втім я, просто українець Олександр Богуцький, здивований, що наша країна не тільки не підтримує українських музикантів, виробників, а й пом’якшує умови для роботи іноземних. Мені здається, що це неправильно. Зусилля держави повинні бути спрямованi на розвиток насамперед усередині країни. Бо це ті гроші, які зміцнюватимуть цю країну».
Щоправда, до такої одностайної налаштованості перших осіб телеканалів на власне виробництво варто додати дуже суттєву «дрібничку»: останнє слово у прийнятті рішень усе ж не за топ–менеджерами телеканалів, а за власниками.
«Ми повинні назвати речі своїми іменами, — каже Андрій Шевченко. — Йдеться не про юридичне уточнення (як нам краще зарізати український продукт), а про політичне рішення. Верховна Рада повинна переглянути своє рішення і відмовитися від зазіхання на українську музику і на український продукт. Я бачу два варіанти рішення. Перший — це переголосування закону за 131 статтею регламенту — вона дозволяє уточнювати окремі положення тексту. Другий варіант — коли парламент проголосує за скасування ухвалення закону в цілому. Такі прецеденти були: ВР спочатку ухвалила конституційні закони, які вносив уряд, а потім зрозуміла, що наробила дурниць, і скасувала результати голосування. Вважаю, так треба зробити і з внесенням змін про квоти. Я буду наполягати на збереженні статус–кво».
За регламентом Верховної Ради, після того як у профільному комітеті доопрацюють текст суперечливого закону (на учорашньому засіданні його розгляд відклали, можливо, розглянуть у середу через два тижні), у будь–який момент можна ініціювати розгляд цього питання у сесійній залі. Втім спрогнозувати точно, коли це буде і яким буде рішення, не береться ніхто.
Ігор РОЗКЛАДАЙ,
юрист Інституту медіаправа:
— Очевидно, закон 6342, яким його ухвалили депутати у другому читанні, не вирішить проблем, а лише їх посилить. Лобістам цього законопроекту варто було би подумати спершу про систему фінансового стимулювання національного аудіовізуального продукту та її дієвого функціонування. І лише після запровадження такої підтримки дивитися, чи є необхідність у знятті квот. Натомість ринок, якому квоти «заважають робити бізнес», іде шляхом мінімізації зусиль, не розуміючи, що це може мати негативні наслідки в майбутньому.
Ілля Ноябрьов:
Перший зобов’язаний виконувати соціальну місію
Цього тижня головним продюсером Першого Національного каналу став Ілля Ноябрьов, який до цього на державній «кнопці» був співведучим Тетяни Цимбал у соціальному проекті «Віра. Надія. Любов» та розповідав анекдоти у випусках гумористичного «Золотого гусака». У бліц–інтерв’ю ми пробуємо з’ясувати, чи мінятиметься від перестановки кадрів наповнення каналу, що фінансується з держбюджету?
— Сучасне комерційне телебачення зараз тяжіє до розважальних проектів. Чи будете розвивати цю тенденцію на Першому Національному?
— Перший Національний передусім зобов’язаний виконувати соціальну місію. Цим шляхом не ідуть комерційні телеканали, де розважальна частина замінює всю решту напрямів, а соціальні проблеми можуть розглядатися лише через призму сенсацій. Звичайно, кожному телеканалу потрібні і веселі, і розважальні проекти. Але вони не повинні на сто відсотків замінювати культурні, історичні, пізнавальні програми та проекти соціального спрямування.
— Пане Ілля, які основні тактичні і стратегічні завдання поставлено вам після призначення на посаду головного продюсера НТКУ?
— Телеканал нині динамічно розвивається — його показники за неповні півтора року зросли вдвічі. Головне зараз — це зберегти й розширити цю тенденцію. В цьому полягає робота всієї команди Першого Національного і головного продюсера зокрема.
— Як ви ставитеся до квотування вітчизняного телепродукту? Ви за чинні зараз 50 відсотків чи за пропоновані 25?
— Продукт найперше має бути якісним і затребуваним глядачем. Якщо український телевізійний продукт дуже гарний і цікавий — то питання про квоти взагалі не виникає. На Першому Національному частка вітчизняного продукту більша ніж 50 відсотків, і тому таке питання не є актуальним.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
