Інстинкт натовпу проявляється тодi, коли людина втрачає голову і біжить туди, куди всі біжать, часто не знаючи з якою метою. Просто: всі бігли і я біг. Усі плескали в долоні, і я плескав. Зараз усі про Ющенка пишуть і я пишу. Принаймні такі думки у мене виникли, коли я прочитав у газеті «Слово «Просвіта» статтю Олександра Пономаріва, доктора філологічних наук, заступника голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
Мене ця стаття, м’яко кажучи, здивувала, її я назвав би так: «І мій жбан на чужий млин». Це — друкований додаток до листа–запиту в Генеральну прокуратуру нардепа Куликова, який хоче посадити, як більшість вірнопідданих БЮТівців, Віктора Андрійовича Ющенка. Посадити на лаву підсудних, а тоді й на нари, поруч з Юлією Володимирівною. От вони, Куликов і Пономарів, тепер і стали «землекопами на подвір’ї Ющенка» і копають. Навіть там, де нічого копати. Що ж поробиш — спрацьовує і тут інстинкт натовпу.
Але давайте все по порядку. Повернемося до статті О. Пономаріва і до цього мого листа, який, звичайно, газета «Слово «Просвіта» не надрукує, бо демократична...
Та спочатку трохи історії. Я живу не в Києві, а в Павлограді Дніпропетровської області. Я добре пам’ятаю 2004 рік, переддень президентських виборів. У ці дні в нашому місті з’явилися так звані, «темники», Віктора Медведчука — карикатури на Віктора Ющенка. Показав мені їх редактор місцевої газети «Лава». Після перемоги Віктора Андрійовича в мою скриньку кинули ще кілька газет. Поміж них — і ще одна газетка, в якій була надрукована та ж карикатура, що й на листівці Медведчука. Та мене здивувало інше: на першій сторінці Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко в дружніх обіймах, а на останній — видрукувана карикатура на Ющенка, а нижче — повідомлення, що це БЮТівська газета, тобто часопис Юлії Тимошенко. Яке блюзнірство — з одного боку, «любов до гроба», а з–за спини — карикатура від Медведчука на згадку Віктору Андрійовичу. І це в перший день президентства Віктора Андрійовича.
«Оце так вірність королеви Майдану і готовність навіть прати брудну білизну», подумав я. І це в перші дні після інавгурації, на якій був мій племінник, і потім розповідав, що там під час цього високого дійства уже кричали не «Ющенко! Ющенко!», а «Юля, Юля!!». Отак почалася майбутня «любов до ближнього». Далі більше: прийнято конституційну політреформу, за якою вся повнота влади переходила до Прем’єр–міністра (на той час до Юлії Тимошенко), за яку проголосували партія БЮТ, «Регіони» і соціалісти на чолі з «майданівцем» Морозом. Президентові залишався тільки міністр закордонних справ та міністр оборони. Відповідно, пан Огризко і пан Єхануров, яких «успішно» пані Юлія Володимирівна згодом «з’їсть» і почне гострити зуби ще на одного проукраїнського міністра Вакарчука. В ті самi дні з’явилася інформація, що на його місце рекомендуватиме пані Прем’єр... кого б ви думали? Так, Дмитра Табачника. Хай би пан професор поглянув у минуле хоча б оком iнтернету, перед тим як сідати за пасквільну статтю. Та це ще не все.
2005 рік. У лісі збирається «одна банда» (вислів Віктора Ющенка), щоб передати владу другій «банді». У цій «банді» Юлія Володимирівна і пан Турчинов, голова СБУ — права рука Прем’єра. На цьому лісовому «шабаші» йдеться про усунення з посади Президента Віктора Ющенка. Хотілося б запитати пана Пономаріва, хто ж почав ту всесвітню сварку в нашому домі, яка триває й понині?
Та й це ще не все. Віктор Андрійович неодноразово збирає усіх цих «бандитів», застерігає, що це шкодить у першу чергу державним інтересам, намагається знайти порозуміння. Та людці вже запрограмовані на інше — вони мріють змінити Президента і самим вмоститись у його крісло. Не маючи по суті ніяких прав, Віктор Ющенко залишається у меншості й у Верховній Раді. Саме там прибічники Юлії Тимошенко «добивають» міністрів від Президента, залишаючи його зовсім безправним. Це пан Пономарів мав би розуміти, але він пише, що «Ющенко по–справжньому не керував державою», забуваючи, що та держава не була президентсько–парламентською, а парламентсько–президентською. Це ази, на яких пан професор, очевидно, не дуже розуміється. Згодом була «ширка» — широка коаліція, на якій планували ще раз усунути Віктора Ющенка з посади Президента і обрати Президентом Юлію Тимошенко просто в парламенті, а пана Януковича — Прем’єром із повноваженнями Тоні Блера. І цей «фокус» не пройшов у колишньої соратниці Павла Лазаренка. Та це окреме питання...
Вважаю дурницею приписувати Віктору Ющенку появу клону — «Противсіх». Чи в кабінці для таємного голосування стояв наглядач від Віктора Ющенка? Самі ж вибирали, і нема чого звалювати з хворої голови на здорову.
Віктор Ющенко — глибоко ерудована людина, аналітик, чудовий фінансист, економіст, патріот України. Ним заслуховується навіть симпатик Юлії Тимошенко на своїх політичних шоу Савік Шустер і ніколи не кидає єхидних реплік, які часто «дарує» іншим виступаючим. Я вже мовчу про ті величезні заслуги Віктора Ющенка перед народом України, його пам’яттю, його історією, яку повернув нам тільки Ющенко: і Україна — спадкоємниця Київської Русі, і гетьмана Виговського, і вирізаний до ноги Батурин, і Голодомор–геноцид, і Крути, і любов до рідного слова. Всього не перерахувати. Жаль, що в пана професора, очевидно, хронічна амнезія. Жаль, що пан професор нiби без своєї голови, а з головою натовпу, який біжить, кричить, зомбований такими ж професорами, філософами і журналістами, як Олександр Пономарів.
І мені сором за таких короткозорих і немислячих. Тому я підписуюся своїм іменем, а не ховаюся за спини, як нині декотрі за псевдонімами.
Дмитро САБАШЕНКО,
ветеран праці, інвалід II групи
Павлоград, Дніпропетровська область