Щоб співати пісню на реальні слова...
«Не плачте душею, мій друже ковалю, бо дуже нелегко й мені самому», — незнайомі слова на дуже знайому мелодію. Поки не впізнали? Тоді ще один куплет: «Кудись наші коні помчали далеко І долю понесли у зоряну ніч. Нам сниться в розлуці згорьований батько, Зсивіла дружина приходить у сні...» Під цю мелодію немало російських патріотів сумували над долею білогвардійця поручика Голіцина. Насправді ж «поручик» з’явився набагато пізніше від громадянської. Його «народив» у 70–х Звєздінський. Оригінальну ж пісню створив Микола Матол у 1949 році, у Львові, в ОУНівському підпіллі. Так само вкраденою була й пісня, яку багато років старші покоління вважали радянською, — «Смело мы в бой пойдем за власть Советов...». Автентичний текст відносять до січня 1918 року, коли бійці армії Української Народної Республіки обороняли підступи до Києва від більшовицьких загарбників, очолюваних Мурав’йовим. «Чуєш, мій друже, славний юначе, як Україна стогне і плаче... Ми сміло в бій підем за Україну...»