Нещасні наші менші

17.11.2011
Нещасні наші менші

Європейський канал RT у середу показав сюжет «В Україні бродячих собак спалювали на вівтарі Євро–2012». Там, зокрема, йшлося про мобільний крематорій для бродячих псів у Лисичанську, нечисленні мітинги на захист тварин та онлайн–петицію про відмову в проведенні в Україні Євро–2012, під якою підписалося вже близько 200 тисяч користувачів інтернету.

У серці України, Києві, ситуація ще більш показова. Щотижня у різних районах знаходять мертвих собак. Отруту, як розповідають мешканці, розкладають навіть на територіях дитячих майданчиків. Масово гинуть і стерилізовані пси та ті, яких узяли під опіку люди. Є випадки, коли тварин просто різали ножем по живому. В інтернеті з’являються відео зі знущаннями та активно розвивається ресурс садистів, що заявляють про свою «місіонерську роль». Міліція обіцяє боротьбу з цим явищем, проте її прояви поки що непомітні. До всього, довести факти отруєння неможливо — лабораторії не отримують від комунального підприємства коштів, аби провести розтин. Натомість київська влада «горить» ідеєю закупівлі ноу–хау — машинки для друку книжок з інтернету за два мільйони гривень та іншими сумнівними проектами.

Хто вбиває чотирилапих, кому це вигідно, чому компетентні органи не реагують на ситуацію та що радять європейці — в матеріалі «УМ».

 

Щотижня — порція трупів

Мешканка Донецька і продавець кіоску в переході на «Видубичах» ділиться горем працівниць торговельного ряду. Нещодавно улюблениця, якою вони всі опікувалися, сконала на очах. «Невеличка була, наче кімнатна. Ні на кого й не гавкне. Ми її дуже любили, десь із рік годували. Скоро вона народила цуценят на території будівництва. Привела нас, показала — так довіряла нам. Ми почали і їх підгодовувати. А то увечері забігає сюди, виє, її якось аж підкидати почало, так мучилася... Врешті померла в нас на очах. Ми всі над нею плакали», — розповідає дівчина.

«Тутешні собаки зібралися навколо нашого Рекса, якого аж підкидало в повітря — хоч він такий важкий, що ми його і підняти не могли — й почали вити. Ставали і перехожі — натовп такий, людей з півсотні навколо», — розповідає вже інша продавець з другого виходу й про свого бездомного улюбленця, що помер приблизно в цей же період. «Ми гроші зібрали, аби поховати. Навіть хрест поставили. Рекс був великим, чорним і з розумними очима, дивіться», — жінка показує фото собаки зі своєю донькою на мобільному і говорить, що торговці тепер терміново шукають господаря для Аліси — рудої напіввівчарки–улюблениці, бо буде гірко, як теж не вбережуть.

«Ми почули страшний писк iз території закинутої котельні навпроти, там у нас живе з півтора десятка собак, — розповідають мешканці будинку, сусіднього із заводом «Імпульс», що біля станції метро «Вирлиця». — Вибігли і побачили собаку з величезним вирізаним шматком шкіри збоку, в іншого була порізана шия. Першу після такого довелося приспати. Другого у ветклініці на Вірменського досі намагаються врятувати».

Тетяна Швець, голова ГО «Товариство захисту тварин Шевченківського району», каже, що подібні випадки трапляються мало не щотижня. Щоразу після отруєнь чи звірств, що трапляються в усіх районах столиці, вона рахує трупи і кількість зниклих собак. Жінка каже, що бездомних псів волонтери намагаються «влаштувати» на території закритих будівництв. Будівельники переважно підтримують їх, будують дерев’яні помешкання, підгодовують, дають імена, інколи забирають додому. Однак навіть цих пригрітих мінімальною опікою тварин убезпечити неможливо.

«Дєрзкий» «Дезко» і святошинський садист

Отруєння тварин підпадає під кримінальну відповідальність — стаття 299 Кримінального кодексу України — і карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ув’язненням до двох років. У другому пункті значиться: «Небезпека цього злочину полягає у тому, що жорстокість, проявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюється і на взаємини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді». Що вже згадувати про Європейську конвенцію захисту тварин, підписану Україною?

Однак у нас не діють ні закони, ні моральні принципи. Більше того — якщо вірити інформації, наданій волонтерами–зоозахисниками, складається враження, що управителям така ситуація вигідна. Адже Товариство захисту тварин SOS неодноразово зверталося до чиновників усіх рівнів із проханням допомоги.

Не так давно на всю Європу прогриміла інформація про те, що труєнням собак займається фірма «Дезко», що на вулиці Жилянській. Крім того, що ця організація має ліцензію на труєння щурів, її «бійці» активно співпрацювали з комунальними господарствами, виконуючи замовлення від начальників ЖЕКів та лісничих, оплата відбувалася за фактом. Таку інформацію спочатку «злила» одна двірничка, а потім перевірили зоозахисники. На камеру відзняли телефонну розмову з такою собі Наташею із «Дезко», яка фактично підтвердила «чорну» діяльність фірми. Після цього заступник голови КМДА Олександр Мазурчак обіцяв розібратися із ситуацією. Чи труїть фірма псів зараз, важко перевірити: після кількох десятків дзвінків журналістів, які представлялися працівниками ЖЕКів, Наталя стала запевняти, що на провокації не ведеться, а труять вони лише щурів. Тож факт наступний: винних не покарали, в «Дезко» не відібрали ліцензії. Мешканці вулиці Заболотної пишуть Мазурчакові знову.

Інша біда, значно серйозніша, — поява у столиці дог­хантерів, «месників», що взялися «чистити» місто від без­притульних тварин, яких вони вважають ворогами людей. В інтернеті «хантери» спілкуються на сайті, де обговорюють місця наступної «травлі» та діляться досвідом із колегами з інших країн. Труять псів ізоніазідом (протитуберкульозний препарат, небезпечний для тварин), загортаючи препарат в печінку чи сир, це вони називають «вкусняшками». До речі, у далекоглядних планах цих, як вони себе звуть, «робінгудів» — боротьба з неправильно припаркованими автівками і бомжами, яких у перспективі хочуть «забивати ногами».

Серед догхантерів виділився мешканець Відрадного проспекту, 19–річний студент Олексій В. Після того, як ізоініазід у аптеках йому перестали продавати (відпускається, до речі, тільки за рецептом), він узявся боротися зі «шкідниками» з допомогою ножа (про це він повідомив сам, під своїм ніком, за яким і вирахували Олексія). Днями він навіть виклав відео з жорстоким убивством цуценят на своїй сторінці ВКонтактє, проте скоро видалив.

Мати Олексія, з якою ми спілкувалися телефоном, стала нас запевняти, що її син (колись один із кращих учнів школи) любить тварин, у них удома є і кішка, й собака. Вночі, щоправда, кудись ходить, але не може повірити, що він на таке здатний. Олексій же, якому ми дзвонили на мобільний, говорити відмовився, а потім узагалі вимкнув телефон. До слова, столична міліція отримала заяву від киян (№11821), розписану на Мотеїшина, про діяльність студента. Та попри запевнення начальника прес–служби столичної міліції Володимира Поліщука, що з дог­хантерами будуть боротися, Олексія навіть не допитували. А Тетяна Швець вважає абсурдною його обіцянку про те, що порушуватимуться кримінальні справи після подачі заяви до міліції, а потім — експертизи, ініційованої Центром ідентифікації тварин, яка підтвердить отруєння. Адже «лабораторія, де проводять розтин трупів тварин на Волинській, не отримала грошей від КП «Притулок для тварин» за попередні розтини. Там уже з півроку лежать заморожені тіла тварин, лабораторію скоротили. Інша лабораторія — на вулиці Донецькій — теж не працює через відсутність грошей», — говорить пані Тетяна.

У тiснявi, але в безпеці

Чи не єдиний порятунок бездомні собаки можуть знайти у притулках — тут їм хоч і тісно, проте тепло і безпечно: з 1997 року європейці опікуються ними у селі Пирогiв, за Києвом. На території, де за часів Союзу протягом 50 років iз живих собак здирали шкуру, — тепер притулок. Тут мешкає більше тисячі псів та близько двох сотень котів. Заснували притулок норвежка Тамара Тарнавська, колишній журналіст, а тепер — президент Товариства захисту тварин SOS, та Джон Руейн, директор британської організації Naturewatch, що бореться із жорстоким поводженням iз тваринами.

«Коли Тамара Тарнавська зняла фільм про це страшне місце і показала його в Європі, я не міг не зреагувати на цей жах. Тепер тут притулок, — говорить Джон. — Але в Україні нам працювати важко через чиновницьку байдужість і корупцію. У Литві, де я працював, була подібна проблема, проте її швидко вирішили. Мені в 90–х казали: «Україна — це все–таки не Росія, спробуй і там щось змінити», проте «б’ємося» уже 16 років...».

Пані Тамара додає: «Українським багатіям до нашої справи діла немає, для них тварини — живе сміття. Тут же не можна «розпиляти бабло». Я живу у такому будинку, де всі сусіди — багатії. У мене вдома 15 котів, сусіди сварять мене, бо це їм заважає. Якби я була українкою, думаю, мене би виселили вже. А так — не мають управи».

У притулку SOS багато скалічених тварин, сюди привозять збитих автомобілями, після знущань людей, хворих. За необхідності оперують, обов’язково роблять щеплення, стерилізують, потім пускають до гурту. Для їх годування щоразу варять 500 літрів їжі, котів годують кормом. Собаки вільно бігають великою зграєю. Спочатку стає лячно, коли відчиняєш хвіртку і на тебе біжить кілька сотень собак. Але вже за кілька секунд гавкіт припиняється, і собака не вкусить, навіть якщо ненароком наступити на лапу. Більше того — випадків укусів не пригадують за час існування притулку. Псів рідко забирають додому, вони переважно безпородні та й виглядають «негламурно». З котами простіше — у кімнаті з підігрівом підлоги і дорогим кормом, вони виглядають більш презентабельно, і люди їх частіше беруть.

Джон, хоч особливо не сподівається на різкі зміни українського ладу, висловлює певний натяк на надію: «Зараз, у зв’язку з Євро і тим, що Україна хоче бути членом Співдружності, ми бачимо, що Міністерство екології приділяє цьому увагу, у мерії «заворушилися». Не можна сказати, що це надія, це її маленький промінчик. Але що вже точно: рук ми не опустимо, бо дуже багато вклали грошей і зусиль. Дивує те, що це питання більше болить іноземцям, а не чиновникам, які мають цим займатися».

 

P.S.

Поки верстався номер, у Головному управлінні МВС України в Києві вчора повідомили, що студента Олексія В., який убивав бездомних тварин, затримали. Як йдеться у повідомленні, студент зізнався і пояснив свої дії «вирішенням проблеми бездомних собак». Олексій зазначив, що, коли вигулював свого собаку, бездомні тварини агресивно поводилися. При обшуку в його квартирі виявлено диск з інформацією. Молода людина приховувала свої дії від друзів і від батьків.

 

А ТИМ ЧАСОМ...

«УМ» звернулася до депутата Київради Олександра Бригинця з проханням порушити питання вбивств тварин на рівні Київради, а також готує звернення до столичної міліції та Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі з вимогою посприяти закриттю ресурсу догхантерів vreditelyam.net.

 

ВИХІД Є!

Захисники тварин радять Україні на шляху подолання «собачої» безпритульності звернутися до досвіду європейських країн. Тамара Тарнавська зауважує, що ситуацію кардинально змінила б Національна програма стерилізації безпритульних тварин — цим шляхом йшли усі цивілізовані країни. Тоді б вуличні собаки не розмножувалися, ставали б ще менш агресивними й не становили б жодної загрози для мешканців. «Стерилізація зменшила б кількість тварин на вулицях настільки, що потім можна було б тих собак, які б залишилися, спокійно розмістити в притулках», — каже Тамара Тарнавська. Зараз ситуація на Заході така, розповідає захисник, що з країн, які не вирішили проблему безпритульних собак, тварин вивозять у більш благополучні в цьому питанні держави — Німеччину, Швейцарію. Так, і з України до Німеччини нещодавно виїхали 168 собак, яких узяли до себе «на виховання» родини німців.

Наша ж влада, мовляв, на проблему заплющує очі, обираючи жорстокі, «печерні» методи подолання проблеми — відстрілу та отруєння. Більше того, на викорінення собачої безпритульності виділяються щороку чималі гроші (скажімо, на утримання Київського комунального притулку для тварин цьогоріч пішло 10 мільйонів гривень). Але через нераціональне використання коштів та небажання комплексно та гуманно вирішувати проблему «собаче» питання лише з кожним роком в Україні загострюється.

 

ДОСВІД

Як у Європі?

Тамара Тарнавська ділиться європейським досвідом і пояснює, чому в країнах Заходу подібна ситуація не може скластися у принципі. «Я пригадую свого сина, що ріс у Норвегії. Там у кожному дитсадку розповідали про те, що тварину не можна ображати, що не можна знущатися, бо їй боляче. Треба любити травичку, дерева... Це ж елементарні речі, правда? У Європі при школах живуть щеплені, стерилізовані тварини, з якими граються діти. На Заході, щоб в’язні не здичавіли в тих в’язницях, щоб подолати їхню жорстокість, тримають тварин. В’язні їх вигулюють, вичісують, дресирують. Таким чином вони соціалізуються, гуманізуються, повертають собі людське обличчя. Так само тварини — переважно коти — є в усіх лікарнях. В Україні ж я чую: «Не чіпай собаки, він брудний, він вкусить, він блохастий». Немає виховання, немає гуманізму, ця сфера не розвивається. Це перше. А друге — не діє законодавство, нікого не карають за жорстоке поводження з тваринами. А до чиновників «пробитися» просто неможливо», — каже пані Тамара.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>