Тесей був парубок моторний...

Обростаючи новими технологіями, Голлівуд зовсім не збирається відмовлятися від сюжетів iз минулого. Цього разу козирним тузом, який зі свого рукава витягнув режисер Тарсем Сінгх, став міфологічний герой Тесей. З усього, команда фільму «Війна богів. Безсмертні» менше за все прагнула дотримуватися послідовності міфологічної біографії цього бравого юнака, який, як відомо ще зі шкільної програми, переміг Прокруста, Мінотавра, разом з Гераклом ходив у похід за поясом амазонок, а за предків мав напівлюдей–напівзміїв... Автори картини справедливо визнали, що імені, стрункої статури, окремих епізодів iз життя одного з найвідоміших персонажів міфів Давньої Греції та дружини Федри цілком достатньо для ідентифікації героя «Війни богів» з його міфологічним попередником.

Для кіно–Тесея (Генрі Каввіл) вигадали оригінальну історію, яка за героїкою та масштабом не поступається тій, що описана в міфах. Сили зла у цій картині уособлює герой Міккі Рурка цар Гіперіон, який вирішив помститися богам і звільнити титанів, ув’язнених у горі Тартар. Протистояти цьому безумцю має Тесей, допомагати якому мали дівчина–оракул Федра (Фріда Пінто) та кілька невільників, які не побоялися повстати проти воїнів Гіперіона. На останньому етапі кривавого протистояння у справу навіть довелося втрутитися й самим богам на чолі з Зевсом. Але якби не Тесей — то ще невідомо, хто б після цієї історії панував на Олімпі — боги чи насильники титани.

Естетика фільму, його візуальний образ викликає двоякі враження. З одного боку — це справді красива картинка, у дусі митців епохи бароко, які оспівували фізичну красу людини. Такими полотнами можна милуватися нескінченно довго і щиро вірити у те, що в минулому люди, на відміну від сучасників, були просто ідеальними. А з іншого — глядачів не полишало відчуття того, що все, що відбувається на екрані, це звичайнісінька комп’ютерна гра. (Не здивуюся, коли хтось із глядачів під час перегляду «Війни богів...» інстинктивно шукатиме рукою «мишку»). Визначальною складовою цієї еклектики стали сцени насильства, якими режисер максимально нашпигував свою картину. Враховуючи 3D–формат фільму, деякі епізоди просто змушують інстинктивно заплющувати очі: кому ж сподобається, якщо прямо в обличчя летить відрубана голова? Очевидно, фактом того, що насилля в Давній Греції подавалося максимально коректно (у театральному мистецтві, наприклад, такі сцени грали не перед публікою, а за сценою, і глядач усе це чув, а не бачив) Тарсем Сінгх вирішив не перейматися. Бюджет стрічки у 75 мільйонів доларів не залишає вибору: треба дбати про пристойні касові збори. І насилля тут, зважаючи на сумні реалії нашого часу, добра гарантія заробітку.