Музика, «одягнена» у світло

Вистава, представлена минулої суботи в Харківському органному залі, не вписується в жодну відому нині форму мистецтва. Склалося враження, що авторам проекту вдалося підгледіти образи, які викликає в уяві звучання класичної музики, й розфарбувати їх різнокольоровим світлом. У результаті величний орган повністю потонув в анімаційних картинках, які в обрамленні новітніх 3D–технологій перенесли глядачів у віртуальний, але напрочуд структурований світ неймовірних ілюзій.

Дизайнери агентства «Прома–промінь», що скрупульозно підібрали «одяг» для кожної ноти, постаралися максимально уникнути простих абстракцій, як–то кульки, квадрати чи ромби, зосередившись на повноцінних образах. У результаті залу заполонили танцюючі балерини, факельні вогні, стіни будівель, що зводилися буквально в режимі онлайн під ритм дивовижної музики. У такий же спосіб, наприклад, на очах у публіки буквально «розквітнув» орган, перетворившись на неймовірної краси квітку, а потім розсипався на сотні дрібних трубок, не витримавши емоційного підйому музичної класики. Колони й арки Успенського собору, у стінах якого вже чверть століття звучить харківський орган, ідеально вписалися у це дійство, надавши йому загадкової форми.

За словами дизайнерів iз «Прома–промінь», сучасні світлові технології вже давно й успішно використовують на великих видовищних майданчиках у шоу–бізнесі. Але концерт класичної музики, створений з допомогою синтезу вiдразу кількох мистецтв, вочевидь, відбувся вперше. Для цього інженерам і програмістам агентства довелося повністю «оцифрувати» всю поверхню Успенського собору, створивши його повноцінний віртуальний «макет». В аналогічний спосіб «вбиралися» у світло і музичні асоціації, які підказував дизайнерам органіст Станіслав Калінін. «Дуже важливо було досягти такого ефекту, щоб світлові картини максимально відповідали емоційному змісту, темпу, ритму і динаміці мелодії, яка звучить у залі, — каже музикант. — У глядача жодного разу не повинно було виникнути відчуття випадкового поєднання світла і звуку або думки про те, що ці світлові образи могли б бути доречні і у якомусь іншому місці. Тобто ми намагалися створити єдину цілісну світломузичну виставу».

Народжувався віртуальний світ у залі під музичне бароко Баха, романтизм Регера і навіть органний авангард Месіана. Тут же пролунали твори Альбіоні, Дакена та Алена. Станіслав Калінін каже, що музична класика у форматі 3D — це своєрiдний прояв спадковості традиції, бо впродовж багатьох століть академічне мистецтво завжди демонструвалося з допомогою новітніх досягнень того часу. «Автори оперних вистав багатьох епох (особливо ХІХ і ХХ століть) прагнули до синтезу мистецтв, до проникнення музики в усе, — каже він. — Тобто намагалися досягти злитого, єдиного твору, в якому б поєдналися всі види мистецтва. Тому я бачу наш проект не як розвагу чи новинку на догоду моді або сучасним віянням, а як достатньо серйозне заняття, що має глибоке історичне коріння».

Ще одна мета співпраці — зламати стереотипну думку про те, що лазерні шоу годяться лише для масових естрадних концертів. За словами Станіслава Калініна, тільки у поєднанні з музичною класикою світлова анімація демонструє свою спроможність не лише як технічна новинка, а й як самодостатній вид мистецтва, з котрим наразі доводиться рахуватися. Водночас можна сказати й інакше: 3D–технології — безпрограшна рекламна фішка, що приведе на концерти класичної музики молодь і навіть дітей. Подібний досвід у Харкові також уже є. Близько року тому Станіслав Калінін разом iз «Промо–промінь» створили виставу «Маленький принц», що є синтезом органної музики, анімаційного світла і художнього слова у виконанні актриси Олени Проценко. Квитки на цю видовищну програму розкуповуються задовго до показу.