Дзен і сонце

Граючий філософ Андрій Запорожець, який після розпаду гурту 5’NIZZA опікується проектом SunSay, презентував новий альбом гурту під доволі несподіваною, як на сьогодні, назвою «Легко». Майданчиком для концерту з новою програмою був обраний Національний театр опери та балету імені М. Лисенка. У результаті молодіжно–клубний імідж колективу дещо підріс у статусі і викликав доволі широкий резонанс не лише у колі його постійних шанувальників. Приємно здивували хлопці і своїми планами: вже незабаром вони їдуть до Франції записувати нову музичну платівку під керівництвом американського продюсера Джона Форте, відомого співпрацею з Fugees, Black Eyed Peas, Майклом Джексоном.

«Я у захваті від групи «ДахаБраха» — у них є те унікальне, що існує тільки тут»

— Андрію, а чому, власне, «Легко», якщо прийнято вважати, що всім зараз дуже непросто?

— Саме тому, що зараз усім непросто, я й бачу сенс створювати музику з таким зарядом. Навіть про глибокі речі є сенс говорити з легкістю. Хоча зізнаюся чесно — сама пісня, від якої пішла назва альбому, була написана дуже давно. Решта — абсолютно нові роботи. Ми «обкатали» програму на гастролях, а потім приїхали і менш ніж за тиждень записали її у студії. Цього разу не було якогось напруження. Тому можна сказати, що альбом «Легко» саме так і створений. Я вже навчився не перейматися з приводу того, що відбувається, тому й результат вийшов відповідний.

В Україні, окрім Харкова, ми презентували нову платівку в Києві та Одесі, тепер — міні–тур Росією, а після цього поїдемо до Франції писати наступний альбом. Зараз ми багато репетируємо, тому прийшло чимало нових пісень. Якраз на новий альбом вистачить. Його і нашу роботу за кордоном продюсуватиме американець Джон Форте.

— А як ви одне одного знайшли?

— І ми, і він доволі часто буваємо у Москві, де, власне, і познайомилися. То був цікавий, приємний і несподіваний випадок. Разом ми записали пісню, яка багатьом сподобалася. Я тоді ще подумав: от було б класно попрацювати з ним ще. А через деякий час Джон сам каже: «Я відчуваю, що зможу спродюсувати вашу роботу. Давайте щось зробимо для англомовного слухача». Так і виник конкретний план записати новий альбом, який буде на 80 відсотків англомовним. Із ним спробуємо пограти на Заході. Але все одно я маю намір використовувати і українську, і російську мову, бо не хочу жодних повторень, не хочу робити відвертий «закіс» під Захід. Хочу створювати абсолютно інші речі й сподіваюся, що Джон нам у цьому допоможе, у нього дуже добрий смак. Мені подобається, як працюють американці: вони ніби постійно щось роблять, не виходять iз процесу, але при цьому, не напружуючись, можуть легко переключитися на щось інше. У цьому сенсі я б хотів багато чому в них повчитися. Мені цікаво взаємодіяти з якимись новими музикантами і, гадаю, такі можливості у нас з’являться, бо у Франції, найвірогідніше, співпрацюватимемо з місцевими хлопцями.

— Ви вважаєте, що свій звук ще не знайшли? Але ж ви працюєте у багатьох музичних стилях?

— І тим не менше вважаю, що працювати ще є над чим. Це як пошук нового пазла до нібито знайомої мозаїки. Тобто можна взяти якусь річ, уже кимось придуману та зіграну тисячу разів, але якщо ти правильно складеш саме цей пазл, то може вийти щось дивовижне. Завдання творчої людини якраз і полягає в тому, щоб розкласти ці маленькі шматочки по–новому, попри те, що все на чомусь уже давно ґрунтується, має своє коріння, звідкілясь росте і з якихось частин складається.

— У своїх інтерв’ю ви часто кажете, що хотіли б створювати «іншу музику». Від чого, власне, ви так наполегливо прагнете відмежуватися?

— Чим довше слухаю нову музику, тим більше відчуваю величезну силу і розсип нових ідей саме у музиці старій. Мені цікаво те, що спирається на якесь коріння. Я, наприклад, у захваті від групи «ДахаБраха», бо у них є щось таке унікальне, що існує тільки тут, у нас. Дивишся і захоплюєшся буквально всім — і тим, як вони подають пісню, і тим, як виглядають. Усе напрочуд гармонійно, такого більше ніде немає. Звичайно, це зовсім не означає, що я згодом стовідсотково переключуся на фольклор у чистому вигляді, але певні елементи «нашого» обов’язково мають бути. Аби створити щось справжнє, потрібне розуміння того, де ти і хто ти.

А те, що люди слухають зараз, мені справді здебільшого не подобається, бо все доволі поверхове і вторинне. Маю на увазі й західну музику, і нашу. Є приємні винятки, але не більше того. Виконавці просто повторюють усталені шаблони, а всередині немає нічого. Тому навіть якщо це дуже модна музика і вона постійно звучить і по радіо, і з телевізора, від неї все одно віддає фастфудом — пожував, проковтнув і забув. Для когось це, можливо, і смачно, але якщо весь час жувати лише одну жуйку, навряд чи наситишся.

«Справжня свобода — це повний контроль»

— Андрію, після того як у 2007 році розпався дует 5’NIZZA і ви з Сергієм Бабкіним пішли різними дорогами, вам довелося грати з різними музикантами. Складається навіть враження, що SunSay — це і є Андрій Запорожець, а решта людей то приходить, то йде, то знову повертається. Ця «плинність кадрів» — результат вашого непростого характеру, пошуку нових форм та вражень чи ще чогось?

— Знайти людей, які дивляться в тому самому напрямку, що й ти, — не завжди просто. Але, в принципі, якщо у когось є бачення певної ідеї, то він обов’язково знайде спосіб її виразити і втілити в життя. І якщо люди вирішили зробити щось разом, то ця ідея може бути реалізованою, але при цьому їхні цілі можуть і не збiгатися. Звичайно, завжди приємно знати, що в тебе є однодумці. Але ж люди такі різні, вони так часто змінюються… Як правило, я інтуїтивно відчуваю, що мені потрібно і куди мені рухатися далі. Але це завжди як пошук навпомацки у темній кімнаті. Сподіваюся, що завжди знайдуться ті, з ким мені по дорозі.

— Наскільки вам по дорозі з теперішнім складом гурту?

— Час покаже. Я перестав плекати ілюзії з приводу того, що буде лише один склад, яким ми гратимемо все життя. Це більш властиво дітям у школі, коли вони збираються грати десь у підвалі. Але, що цікаво, багато музичних колективів, які ми любимо, саме так і виникли. У цьому сенсі я не прив’язаний до тих, iз ким створюю музику. Але при цьому я їх ціную, знаю їхні сильні сторони. І я задоволений тим, як вони зараз працюють. Ми отримуємо чимало задоволення від процесу, так що все гаразд.

— Із вами, як правило, грають найкращі харківські музиканти, і ваш інтерес до них цілком зрозумілий. А чим, на вашу думку, цікавий для них Андрій Запорожець?

— У мене багато ідей. Я можу і добре вмію пояснити те, що хочу. Можу придумати якісь партії, написати вірші, наспівати мелодію, але я насамперед виконавець пісень, тому й співпрацюю з музикантами, які допомагають втілити у життя мої ідеї. Якщо є цей резонанс і люди розуміють одне одного, то виходить якесь чародійство, колективна творчість. Люди об’єднуються — і це класно. Це дуже високі стосунки.

— Скажіть, будь ласка, а чи має певні кордони свобода, про яку ви так часто згадуєте?

— Безумовно. Я вважаю, що справжня свобода, а не те, що найчастіше нею вважають, — це повний контроль. Досягти її можна лише після того, як зрозумієш, хто ти є насправді. А те, ким я є насправді, тобто щось вічне (ми це називаємо душею), не може припускатися помилок або робити щось зайве.

— Ви вже давно практикуєте дзен–буддизм і маєте власного духовного вчителя. Він розкрив вам формулу успіху?

— Так. Вона досить проста. Мій учитель (дуже просвітлена людина) каже: «Щастить тим, хто багато працює». Важливою є саме дія і те, щоб людина у своїй роботі опиралася на вічні цінності. Усе інше (що вона при цьому відчувала, що їла, чим хворіла) — вторинне. Наскільки митець ближче до істини, тим повніше і багатогранніше може передати свої почуття у момент одкровення. Немає жодних обмежень. Це, по суті, — бездонний колодязь.

ДОСЬЄ «УМ»

Андрій Запорожець народився 5 вересня 1979 року в Харкові. У дитинстві займався співом в Оперному театрі, захоплювався тхеквондо. Закінчив Харківський медичний університет, але за фахом (лікар–педіатр) жодного дня не працював. У 2000 році разом iз Сергієм Бабкіним створив фанк–дует 5’NIZZA, вже перший альбом якого «Анплаггед» приніс йому популярність в Україні та Росії. У 2007 році Андрій спробував включити до гурту нових виконавців, що стало причиною розпаду команди. Того ж року він заснував власний проект SunSay, яким опікується і зараз.

Із 18 років захоплюється дзен–буддизмом, що має певний вплив на його творчість. Одружений з директором власної групи Ніною Марченко. Має доньку Соню.