Якщо бути, то як?

Харківські театри місцевою владою, схоже, сприймаються як класична валіза без ручки: і позбутися шкода, і нести важко. Принаймні голова облдержадміністрації Михайло Добкін уже повідомив недавно про свою готовність провести широку дискусію у колі фахівців, які б поділилися своїми думками з приводу майбутнього цих закладів культури. Що саме чиновників найбільше турбує, він теж натякнув, хоча й доволі обережно, побоюючись, вочевидь, надто різкої критики з боку діячів мистецтва. За його словами, було б добре поговорити про кількість харківських театрів, їхній штатний розклад і затребуваність глядачами пропонованих ними репертуарів.

Варіанти майбутньої реорганізації, схоже, управлінцi вже теж вивчали, бо Михайло Добкін у своєму коментарі послався на «інші країни», де заради скорочення витрат деякі заклади культури об’єднали в один. Наприклад, оперні театри поєднали з філармоніями. «Я не пропоную готових рецептів, — при цьому уточнив він, — і не хочу закривати театри. Але нам потрібно почати цю розмову і вести її чесно, без спроб видавати бажане за дійсне. Це повинна бути дискусія спеціалістів, і вона приведе до рішення, що прийматиметься або обласною радою, або Міністерством культури. Ми цю дискусію обов’язково проведемо, бо не можемо захоплюватися тим, чого насправді вже у нас давно немає».

У Харкові справді склалася унікальна ситуація, бо після втрати столичного статусу місто зуміло зберегти ту кількість державних театрів, яку дозволено мати лише столицям. До того ж, окрім шести великих академічних театральних закладів, тут діє більше десяти недержавних колективів, що мають свого глядача і досить пристойний репертуар. Багато це чи мало, сказати важко, бо йдеться не про середньостатистичний обласний центр країни, де найчастіше працює один–два стаціонарні театри, а півторамільйонний мегаполіс з чималою «армією» студентства. Саме тому проблему харківських театрів, на думку фахівців, не можна вирішувати шаблонно або лише з огляду на бідність державної казни. Мовляв, у цій справі не завадить акуратність, обережність, врахування багатьох нюансів. «Я розумію стурбованість «губернатора» фінансовим станом області, — каже директор театру музичної комедії Ігор Коваль, — але подібні речі потрібно робити вкрай акуратно, тому що творчість — це дуже тонка і тендітна річ».

Узяти участь у такій дискусії не проти і голова Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України Сергій Бичко. Каже, що пропозиція Михайла Добкіна — «сильна, своєчасна і актуальна», бо у країні вже давно назріла потреба провести відверту розмову з приводу майбутнього вітчизняних театрів. Але при цьому він би хотів розуміти, хто і що хоче отримати від проведених змін. «Якщо обласна влада візьме на себе сміливість провести такий диспут, то це добре, бо ніхто в Україні ще не пропонував подібну розмову і ніхто не знає, як iз цим розібратися, — повідомив він «УМ». — Більше того, якщо й надалі все залишити так, як є, то фінансування, думаю, потихеньку скорочуватиметься, театри позачиняються самі й ніхто у цьому не буде винен. Просто їм скажуть: «Ну ось така ситуація — нам нічого вам дати». Тому питання краще порушити, обговоривши його на рівні професіоналів. Але водночас є і певна тривога, бо наразі ніхто не знає, що насправді за цією пропозицією стоїть. Наприклад, я не знаю, які з цього приводу виникнуть плани і як їх реалізовуватимуть».