«Хавайся в бульбу!»

      ...Я  дуже розлютилася на свою знайому, інтелігентну даму-літераторку, коли, зазирнувши до неї в гості зі своїм київським другом, почула у відповідь: «Напевно, вас найкраще почастувати салом. Сало будете?». Майже так само ображаюся я на водіїв-дальнобійників, котрі, підвозячи мене до Києва і почувши, що я з Білорусі, уточнюють: «Бульбашка?».

      «Бульбашів», — як і «хохлів», і «кацапів», і «чурок», — придумали аж ніяк не радянські люди. Однак звели в культ цей поділ за «вторинними національними ознаками», особливо відчутний у радянській армії, саме «радянські люди». Чи так багато нині в Білорусі тієї бульби, яка дала прізвисько цілому поліському народові, і які ще існують національні стереотипи, котрі вжилися в мізки нації?

      Один iз вищезгаданих гласить: Білорусь — край партизанської слави. Образ «білоруського партизана» найбільше прижився і поширився щодо новітнього білоруського архетипу. Багатовікова відсутність державності, що привчило білоруса до незлобивого ставлення до окупанта будь-якої масті (приймають же жителі Крайньої Півночі як належне свою піврічну полярну зиму!), породило безліч прислів'їв і народних афоризмів на кшталт: «Моя хата скраю» і «Я не я та й хата не моя». Білоруська «людина-невидимка», яка вміє вчасно злитися з рідним ландшафтом, здатна непомітно зникнути і так само непомітно з'явитися вже в зовсім іншім місці. І звідси ще одна білоруська приказка, зведена до рангу національного символу, що поєднує білоруський менталітет з білоруським побутом, — «Хавайся в бульбу!». Картопля, таким чином, — це не тільки другий білоруський хліб, а й надпросторова субстанція, у якій при бажанні можна вміло сховатися.

      От у Швеції картоплі не їдять. Точніше, їдять, але вона приймає у шведів перекручені форми чіпсів і всякої розсипчастої дурниці, що нагадує попкорн. «На щодень» шведи їдять макарони, готуючи їх за найрізноманітнішими рецептами, наприклад, макарони з крабовими паличками і зеленню. Нічого, їстівно. Утім, побувавши у Швеції в рамках культурологічної програми, ми з подружкою вирішили використати такий «програмний» захід, як «вечір у шведській родині», для того, щоб навчити гостинних хазяїв готувати драники (в українському виконанні це  деруни). Ми з наснагою порубали запропоновану нам картоплю в сокодавці, не переймаючись тим, що наші гостинні господарі почали супити брови. Абияк призвичаївшись до їхнього «буржуйського» посуду, ми видали драники «на ура». Правда, захват хазяїв при поглинанні гордості національної білоруської кухні здався нам трохи робленим. Це вже потім перекладач пояснив нам, що гостинних шведів ми шокували і засмутили приблизно так само, як були б здивовані самі, коли б якийсь узбек, який гостює в нас, витратив на свою національну страву ні багато ні мало цілого барана.

      Хочете бути «оригінальним білорусом» — скажіть, що не любите картоплі. Для більшості ж білорусів картопля має лише один недолік — її потрібно чистити. А от поглинати її можна як завгодно. Приміром, у маленькому сільці Міхури, де свого часу «відбував картоплю» мій другий курс, компанію з трьох дівчисьок наша тимчасова господарка баба Зіна щовечора годувала вареною картоплею, до якої подавалася величезна банка брусничного варення. Варення, слідом за бабою Зіною, належало черпати з банки ложкою і намазувати на картоплини. Нічого. Принаймні краще, ніж сало із шоколадом.

      Саме картоплею запасаються восени у великій кількості й «просунута» білоруська інтелігенція, і прості роботяги. У будь-якому міському будинку — чи то хрущовка, чи модерна багатоповерхівка — квартирні двері, біля яких не примостився ящик картоплі, свідчать про те, що тут мешкають або алкоголіки, або кришнаїти. «Ящик для картоплі» настільки ж важливий для повсякденного буття, як і його вміст. Він не просто свого роду гарант, «банк», без якого пересічному білорусові проблематично перезимувати, а й, перефразовуючи англійську приказку, — «мій ящик — моя міцність». Його потрібно неухильно стерегти, приміром, від сусідів, що так і норовлять збити важкий комірний замок і попорпатися в чужому ящику— не кажучи вже про всяких там бомжів.

      У приятеля з київського мікрорайону Борщагівка поцікавилася: щось ваших картопляних ящиків не видно... Той несказанно здивувався — як так, вони ж весь прохід захарастять, куди їх — на сходовий майданчик, куди, крім ліфтових, виходять двері ще чотирьох квартир? Що поробиш, національний менталітет складний для розуміння чужоземців.

      Восени картопляні пристрасті в  Білорусі закипають, і тоді головне — «вистежити машину». Колгоспні або «піратські» вантажівки з картоплею раптово паркуются ледь не в кожнім дворі, і до них негайно підтягуються мешканці прилеглих будинків, котячи перед собою підручний транспорт — наприклад, дитячий вiзок, в який по черзі ставлять мішок картоплі і штовхають у бік потрібного будинку. Звичайно, тягають ці мішки середнього віку чоловіки, а інші мішки, звалені під якою-небудь березою, вартують бабуся чи карапуз, що длубається в носі, і на їхніх обличчях написано тріумф: «Запаслися!».

      Між іншим, останніми роками картопляний бум стає в Білорусі свого роду діагнозом, що іменується фахівцями не інакше, як тотальне ожиріння. І це не жарт. Дійшло до того, що днями білоруському уряду довелося навіть приймати спеціальну «дієтичну» постанову.

      Медики стверджують, що люди стають товстими тому, що неправильно харчуються: занадто багато жиру й цукру. А ще — сотні кілограмів картоплі. Проти найпопулярнішого національного продукту в останні місяці організовано ополчилися дієтологи, винісши безапеляційний вердикт: саме картопля, вирощена на постчорнобильських грунтах, може погубити націю.

      За результатами досліджень, спеціально проведених працівниками Республіканського центру гігієни, епідеміології і суспільного здоров'я, уряд прийняв постанову, де по пунктах перераховано заходи, які варто вжити для запобігання ожирінню нації. Наприклад, зазначено, що саме варто виключити з раціонів шкільних і заводських їдалень. Однак експерти Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) підрахували, що п'ята частина білорусів страждає від браку продуктів харчування, і саме з цієї причини діагноз «ожиріння» ставиться щорічно трьом тисячам білорусів. Одне, на думку західних експертів, ніяк не суперечить іншому: украй низька пенсія і зарплатня якраз і є для білорусів єдиною «мотивацією» у будь-яку годину доби віддавати перевагу не бананам та всілякій там «раціональній їжі», а рідній картоплі.