Метушня ціною в мільярд

Ласi iнвестицiї

      Уряд «донецьких» кинув на вузький п'ятачок вугільного машинобудування аж 1,2 мільярда гривень бюджетних коштів. Це досить ласий шмат, за який між фірмами розгорілася справжня бійка. Найбільшою новиною у середовищі спеців українського вуглепрому є виникнення ситуації гострого суперництва виробників важкої підземної техніки. Останнім часом на галузевий ринок вийшли аж два нових виробники, причому одним із них є всесвітньо відомий  Новокраматорський машинобудівний завод, а за іншим легко проглядається бізнесова «імперія» найбагатшого підприємця країни Ріната Ахметова.

      Слід зауважити, що ринок вугільного машинобудування традиційно вважається не лише надвузьким, а й вельми консервативним. Взяти, скажімо, прохідницькі комбайни, які використовують для прокладання  під землею транспортних магістралей до пластів твердого палива. Загальна потреба вітчизняного вуглепрому в цих машинах сягає як мінімум кількадесят одиниць на рік. А зважаючи на чималу вартість такого агрегату (до 350 тисяч доларів), експлуатаційники намагаються, раз зробивши вибір,  потому роками не зраджувати звиклій марці. Так легше вирішувати проблеми поточного ремонту, постачання запасних частин, навчання персоналу тощо.

      Спочатку виклик традиційному українському монополістові в особі Ясинуватського машинобудівного заводу кинув НКМЗ. Як вважають фахівці, на справжню торговельну війну велетенський «завод заводів» із Краматорська наважився з двох причин. По-перше, підприємство активно шукало точки прикладання сил для своїх потужностей, що раніше працювали на «оборонку». По-друге, шанс новокраматорцям подарував нонсенс  радянської  доби, коли прохідницьке обладнання, окремо один від одного, розробляли потужний донецький науково-дослідний інститут Донвуглемаш та конструкторське бюро Ясинуватського машзаводу (ЯМЗ). Конкуренція закінчувалася перемогою ЯМЗ — на складальний конвеєр потрапляли винятково свої, заводські розробки, а  вчені роками вимушено працювали «на шухляду». Аж поки до цього незайманого скарбу  не виявив інтерес Новокраматорський машзавод.

      Це був плюс для всієї галузі. Адже НКМЗ відомий своєю безпрецедентно високою культурою виробництва. Проте, отримавши несподіваний «подарунок долі» у вигляді багаторічних напрацювань  партнерів із Донвуглемашу, завод був вимушений розпочати довготривалу та вельми витратну маркетингову кампанію з легітимізації своїх підземних машин серії «П» (прохідницький) на ринку. Зокрема, перші півдюжини легких комбайнів «П-220» було безкоштовно передано відомим у регіоні шахтарським колективам, досягнення яких ретельно відслідковував  пул «довірених» мас-медіа. З добре розрахованим рекламним ефектом  вони презентували подальші, потужніші, моделі започаткованої прохідницької лінійки: «П-440» та «П-660». Напередодні чергового візиту Президента Леоніда Кучми на Донбас у Краматорську та Ясинуватій у надтерміновому порядку  навіть виготовили сувеніри у вигляді діючих моделей фірмових комбайнів. Ці сувеніри за складністю конструкції не набагато поступалися своїм реальним прототипам — і все заради того, аби заводський торговий знак на мить потрапив у об'єктиви телевізійників.

Конкурент «із конопель»

      На такому от тлі, під час останньої галузевої виставки «Вугілля-Майнінг», що проходила у Донецьку минулоріч, несподівано для багатьох із новою розробкою прохідницького комбайна дебютував ще один виробник гірничої техніки, ЗАТ «Горлівський машинобудівник». У шахтарській Горлівці, ще з доби радянських п'ятирічок, є свій машзавод, проте він спеціалізувався зовсім на іншому різновиді гірничих комбайнів — очисних, що з прохідницькою технікою мають небагато спільного. Ризикнути на виробничій базі цього підприємства започаткувати промислову серію принципово нових машин — для того були потрібні неабияка сміливість та навіть бізнесовий «кураж».

      Проте новачок виявився ризиковий. Як з'ясувалося, за спиною «Горлівського машинобудівника» стоїть недавно утворений холдинг «Регіональна торгово-промислова компанія «Укрвуглемаш». Вона об'єднує  низку машинобудівних підприємств України і Росії. Як вважають донбасівські експерти, технологія народження цього динамічного новачка досить проста: бізнесові структури, причетні до «сім'ї» Ріната Ахметова, поволі накопичували контрольні пакети акцій галузевих підприємств, аби потому утворити на їх базі своєрідний картель з випуску повного комплекту важкого підземного обладнання. Кураторами фірми «Укрвуглемаш», за неофіційними даними, є брати Ігор та Олександр Гуменюки, особисті друзі Ріната Ахметова, які заробили капітал на постачанні, через відому компанію «АРС»,  вугілля коксохімічним комбінатам регіону, а отже, мають напрацьовані зв'язки у середовищі «вугільних генералів», із якими  розраховувалися  технікою ще за часів тотального бартеру.

      Щодо власне прохідницького комбайна  виробництва ЗАТ «Горлівський машинобудівник», то маркетингові служби  активно рекламують його  як втілення  принципово нових рішень у підземній техніці. При цьому роблять наголос на таких корисних новаціях, як дистанційне керування  і примусове пригнічення вугільного пилу водою тощо. Проте фахівці зазначають, що подібну техніку кілька років тому пропонували і  ясинуватці, і новокраматорці. Та й  загальна конструктивна схема машини досить традиційна (що не дивно, бо за прототип узято знову-таки розробку вже згадуваного НДІ «Донвуглемаш»).

      Собівартість горлівських прохідницьких комбайнів, виготовлених фактично «на коліні», ще й малою серією,   ясна річ, не розголошують. Проте вона, вочевидь, досить висока, з приводу чого пролунала  репліка керівника Новокраматорського машзаводу Георгія Скударя. Він нещодавно публічно засудив існуючу, на його переконання, практику  виконавчої влади, коли керівників вугільних підприємств регіону, за його словами, примушують купувати відносно дорогу техніку «відомих конкурентів» НКМЗ. Утім зазначимо, що новокраматорські комбайни серії «П» також не з дешевих («родове прокляття» оборонного комплексу). На що ж тоді розраховує в перспективі кожен із виробників?

Переможець отримує все

      Уже кілька років в Україні діє державна програма «Паливно-енергетичний комплекс». Її розпочато з метою технічно переозброїти вітчизняний вуглепром і вивести «планово збиткові» галузі на позитивну рентабельність. Зокрема, минулого року на потреби технічного переоснащення з бюджету виділили 780 мільйонів гривень, завдяки чому планували збільшити видобуток вугілля принаймні на мільйон тонн. Проте у минулому році не вдалося досягти збільшення видобутку вугілля. Навпаки, він зменшився майже на два мільйони тонн, до критичного рівня у 80,2 мільйона. При цьому середньогуртова ціна тонни вугілля зросла з 122,04 до 132,87 гривні при фактичних затратах на видобуток у 156,52 гривні. Це робить недоречними всі розмови про рентабельність та впровадження ринкових засад у вугільній галузі.

      Здавалося б, настав критичний момент, аби «зупинитися, озирнутися». Натомість на «виборчий» 2004 рік Кабмін заклав до державного бюджету майже вдвічі збільшені дотації  вітчизняному вуглепромові — 5,248 мільярда гривень, з яких безпосередньо на технічне переоснащення має бути спрямовано аж 1,2 мільярда. Для порівняння: на охорону праці шахтарів, які платять двома-трьома життями за кожен мільйон тонн видобутого палива, передбачено лише 55 мільйонів гривень, на покриття багаторічних боргів із зарплати — 54 мільйони.

      Зрозуміло, що за таких умов ситуація на ринку вугільного обладнання провокує не конкуренцію, а справжню бійку за право «перехопити» якнайбільшу частину фінансової зливи, щедро спрямованої на хронічно хвору галузь.

      Як неважко здогадатися, нині у змаганні виразно перемагає зовсім не чужа «великим донам» фірма «Укрвуглемаш». Інший учасник змагань за вугільні фінанси — Ясинуватський машинобудівний завод — пережив минулої зими атаку з боку стороннього  інвестора, який намагався викупити вторинну емісію акцій підприємства (улюблений та щільно відпрацьований прийом «донецьких). Це підприємство  демонстративно задекларувало  намір здійснювати основні поставки підземної техніки на експорт,  за межі України. Трохи  згодом з аналогічною заявою виступила й адміністрація НКМЗ. У такому разі питома вага фірми «Укрвуглемаш» на вітчизняному ринку має шанси злетіти більш як на 80 відсотків. Як на той феномен відреагує Антимонопольний комітет України — питання не просто «по-спортивному» цікаве, а багато в чому принципове для визначення майбутнього не тiльки вугільного машинобудування , а й усього українського вуглепрому.