Дворове мистецтво

27.10.2011
Дворове мистецтво

Неформальний мистецький дворик у центрі Києва приваблює навіть гостей столиці. (Юрiя САПОЖНІКОВА.)

У серці Києва, біля будинку на вулиці Грушевського, 4Б, постійно «тусить» строката молодь, носиться з будівельними матеріалами і лотками від яєць. На стінах дворика будинку, з якого ще у 80–х вiдселили людей, розписаних аерозольною фарбою, подекуди висять кольорові рамки (в одній — клаптик паперу з промовистим написом «Створюю свій світ»), фотографії, фрагменти скульптур, ще один напис — «Не сц.и, бо буде на Ютубі», «кислотно» розмальований велосипед…
Через цю всеосяжну радість від колективної творчості та праці (у двох приміщеннях молоді люди затіяли ремонти) може здатися, що натрапив на столичний сквот. Однак це не зовсім так. Як виявилося, крім цих диваків, на Грушевського, 4б діє шість серйозних (у тому числі й юридичних) громадських організацій, причому легально. Усі вони об’єдналися навколо ідеї влаштувати тут перший громадський центр. А головне — зберегти цей дореволюційний будинок, який надумав знести, а потім на його місці встановити «висотку», брат одіозного міністра Михайло Табачник.

За крок до знесення

У кабінеті своїх сусідів — громадської організації «Влада і громада», де світло вмикається ударом прапора по лампочці, адвокат Олександр Дядюк ділиться всім, що знає про новітню історію давнього будинку, де згуртувалися громадські організації.

За його словами, будинок на Грушевського, 4б (до речі, 1883 року будівництва) встояв досі лише завдяки активній позиції членів громадських організацій. Адже після виселення людей, коли будинок визнали непридатним для проживання, влада планувала його знесення. «На початку 2000–х проводили інвестиційний конкурс iз реконструкції Європейської площі, яку насправді реконструювати ніхто намірів не мав, — говорить адвокат, — під цей «шумок» фірмі «Грааль» віддали ділянку на Хрещатику, 5 для будівництва 160–метрового торговельно–офісного центру. У 2009 році Київрада «доплюсувала» до знесення і будинок на Грушевського, 4б».

Пан Олександр пояснює позицію активістів: «Ми вважаємо це рішення незаконним, бо не проводився конкурс і його опротестовувала прокуратура… До 2009 року в будинку працювали кілька громадських організацій. І їхнi представники, зважаючи на те, що будинок дореволюційний і має всі ознаки об’єкта культурної спадщини, вирішили, що зносити будинок не можна. Крім того, вже пізніше ми запросили експертів, які засвідчили, що будинок не аварійний, він може ще сотню років простояти — тут стіни в метр завширшки. Геологи, до речі, теж проти забудови: на цій території багато підпірних стінок, що стримують схил, є вони і в цьому дворі. Якщо знести будинок і «бар’єри» — «попливе» Жовтневий палац, а за ним і Кабмін. Тож громадські організації вирішили не переїжджати й боротися. І вже чекаємо певної перемоги — Головне управління охорони культурної спадщини має видати наказ про визнання цього будинку нововиявленою пам’яткою культурної спадщини — вже працювала відповідна комісія. Це дасть нам змогу звертатися до КМДА і вимагати повернення будівлі до комунальної власності й поновлення у будинку всіх комунікацій».

«Це Табачники, я готовий на суді відповісти»

Утiм до того, як з’явилися підстави сподіватися на позитивне вирішення ситуації, були роки протистояння. «Грааль» неодноразово намагався нас звідси витіснити, — говорить Ірина Потапова, представниця громадської організації «Матері і землі». — Але оскільки будинок хотіли зносити, його просто списали з комунальної власності, а «Граалю» не передали. Тож йому він не належить, і це було нашим основним аргументом. Тоді забудовник узявся викуповувати низку квартир, до речі, приватизованих у 2006 році, коли будинок уже давно був визнаний непридатним для проживання. Відтак вивіз усі металеві конструкції викуплених квартир на брухт, «відрізав» нам тепло і світло. Однак, слава Богу, нам трохи посприяла влада, і світло ми повернули — підписали договір із «Київенерго». Однак без опалення погано не тільки нам, а і будинку — це сприяє його руйнуванню».

Олександр Дядюк додає, що «Грааль» є посередником і насправді зазіхають на ділянку за кількасот метрів від Хрещатика інші люди. «Треба розуміти, що за знесенням насправді стоїть фірма «ТІКО–констракшн», у них на сайті є проект забудови Хрещатика, 5. І до неї має пряме відношення брат міністра освіти Михайло Табачник. Це афера братів Табачників, за ці слова я готовий відповідати в суді», — запевняє пан Олександр.

«Хочемо перший український громадський центр»

Микола Марусик, який очолює молодіжну громадську організацію «Мистецька платформа», у дворі будинку ділиться здобутками своїх активістів. Це вони, одягнені в строкате молоді люди, що перетворили дворик будинку на мистецький майданчик. Микола заводить у приміщення на першому поверсі, всередині подекуди оббите картонними лотками від яєць, і говорить, що у перспективі хотіли б тут мати студію звукозапису і записувати гурти, дублювати фільми. Однак просить не фотографувати, бо поки виглядає «не дуже».

«А це деревопластика, роботи Валентини Чаус, вона тут 27 років працювала, поки не виселили примусово, — Микола показує прилаштований на стіні виріб. — А тут, навколо, власне, і є той мистецький майданчик, де вже два роки проходять мистецькі заходи. На зиму ми перебираємося у приміщення на першому поверсі, де теж робимо ремонт — там проводитимуться майстер–класи, концерти, працюватиме театр. Хочемо влаштувати автономне опалення. Усе робимо своїми силами».

У перспективі й Микола, і юрист Олександр Дядюк, бачать цей будинок як перший в Україні громадський центр, де діятиме ціла мережа громадських організацій, що працюватимуть у різних напрямах і відстоюватимуть інтереси громади.

А ТИМ ЧАСОМ...

Поки верстався номер, Ірина Потапова повідомила, що Головне управління охорони культурної спадщини, незважаючи на рішення комісії, відмовляється надавати будинку на Грушевського, 4б статус пам’ятки культури. Відтак сьогодні активісти обіцяють влаштувати пікет під Київрадою.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>