Коротко і влучно

За перемогу в номінації «Короткий метр» на кінофестивалі «Молодість» змагаються 23 стрічки. Дві з яких — українські. Що, звісно, не може не тішити. І якщо «Крос» Марини Вроди, дякуючи успіху у Канні, серед інших конкурсантів виглядав беззаперечним фаворитом, то картина Наталки Пятигіної «Поза грою» у програмці показів була такою ж темною конячкою, як і «короткометражки» інших авторів. Тема, ідея та форма подачі матеріалу в нашої дебютантки тісно перегукуються з нещодав­ньою новинкою кінопрокату, фільмом Левана Габріадзе «Викрутаси». Знову діти, що через байдужість батьків опиняються на вулиці, та футбол, який при максимальній самовіддачі може стати ефективною перепусткою в успішне життя. Видатні футболісти у кадрі також присутні: у Габріадзе прикладом того, що наполегливість і цілеспрямованість гарантують успіх у житті, був Олександр Кержаков, Наталя ж функцію особистого прикладу поклала на легендарних «динамівців» Андрія Баля та Володимира Бессонова. Але якщо у «Викрутасах» у житті і на полі перемагає команда, то сюжет українського фільму розвивається на протиставленні. Два друга, які починали разом — мили машини, «чистили» кишені перехожих, ночували з бомжами і грілися біля багаття на вулиці, опиняються у футбольній секції. У вирішальний момент, коли юних футболістів мали відбирати до спортивної школи, один прийшов і зіграв у презентаційному матчі, а інший у цей час пішов обкрадати «упаковану» квартиру. Як результат: перший став професійним футболістом, а його товариш iз маленького обірванця «еволюціонував» у дорослого волоцюгу, що вже попрощався з людською подобою і стрімко втрачає залишки здорового глузду. Він опинився «Поза грою» як у футболі, так і в житті. І все, що йому залишається, це натирати брудним рукавом свої бутси, які зараз йому вже ні до чого.

Цю повчальну історію Наталя переповіла у жанрі казки, в якій зустрічаються добрі люди, що здатні запросити замурзаних хлопчаків iз вулиці до себе додому і напоїти їх чаєм iз цукерками, безплатні футбольні секції, де дають форму і годують... Власне, визначати жанр для своєї картини — це прерогатива режисера. Але визначаючись стратегічно, зовсім не зайве звертати увагу на дрібниці. А то стоїть дівчинка у новенькому охайному пуховику, миє машини — такий «косяк» жодна казковість не виправдає.

Якщо говорити про загальну тематику заявлених у цій номінації картин, то найсправедливішим визначенням для неї варто обрати вiдомий ленінський вислiв: «жити у суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо». Людина з її внутрішнім світом та зовнішні фактори, яким доводиться протистояти — цю дуель кожен режисер «програє» у різній емоційній тональності. Автор фільму «Погляд із криниці» Івона Юка (Хорватія) разом зі своєю героїнею страждає від того, що один із двох її малюків, яких та носить під серцем, хворий на синдром Дауна, і чоловік разом із лікарем радять жінці негайно позбутися цього плоду. Але вона не може зважитися... Колись її мама розповіла, як впала в криницю, а звідти життя виглядає не таким, як ми звикли його бачити... Ця розповідь назавжди «інфікувала» молоду художницю, яка знову й знову малює птахів, що пролітають над колодязем.

Душевним комфортом свого героя переймається і француз Себастьєн Карфора. Хоча спочатку автор картини «Виття риб» закидає романтика–поета у відділ анкетувань одного автовиробника. Замість рим та образів герой змушений виконувати автоматичну роботу — дзвонити клієнтам за записувати їхні відповіді на запитання анкети. Він, «Риба» — за гороскопом, почувається рибою, викинутою на берег — задушлива одноманітність і начальниця–монстр, яка не дозволяє зайвих сентиментів ні собі, ні своїм підлеглим. Але врешті–решт режисер таки підкидає хлопцю рятівне коло у вигляді його ж респондентки, яка, як виявилося, також любить поезію. Італієць Альфредо Ковеллі дозволив собі покепкувати над цілою родиною, що зациклилася на бабусиних мільйонах, які та, затята комуністка, заповіла не родині, а народу («Бабуся має обсохнути»). А Ядвіга Ковальська у своєму п’ятихвилинному мультику «Дівчина і мисливець» (Швеція) ще раз нагадала всім, що причиною наших негараздів часто буваємо ми ж самі. «Не плачте, — застерігає Ядвіга, — і не потонете в сльозах».

Політичний контекст та його вплив на особистість — таким ракурсом проблеми «Людина і зовнішній світ» цікавилися болгарин Павел Г. Веснаков (героїня його фільму «Потяги» змушена заробляти на життя проституцією і вітати сина–інваліда з днем народження дешевим пирогом, а тлом сімейного торжества режисер вибрав патетичні радіозвіти політичних бонз, в яких вони переконують, що насправді все у країні прекрасно); Кендіс Райсер (свою шістнадцятихвилинну стрічку «Захистити націю» (Південна Африка—Німеччина) він розбив на кілька частин–застережень); росіянин Кузьма Востріков, який на головну роль свого фільму «Вузол» запросив зірку радянського кіно Ігоря Ясуловича...

У короткометражках, представлених на фестивалі, достатньо суму і печалі. Як, утім, і світла, яке дає сили жити. Щоправда, часом, аби його розгледіти, треба мати справжній талант. Як у героїні фільму «Погляд із криниці»...

За традицiєю, переможцiв у конкурсi короткого метра журi назве в останнiй день фестивалю.