Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Від нашого столу — віденському
26.10.2011
Ева Гата.
Колись у Радянському Союзі існувало спеціалізоване видавництво, яке перекладало художні книжки іноземними мовами і продавало їх за кордоном, у країнах так званої «соціалістичної співдружності». З тих часів подібної практики не було, аж ось нещодавно львівське видавництво «БаК» переклало німецькою одну з книжок своєї авторки Еви Гати і почало успішно продавати її в Австрії.
Хоч ця українська книжкова експансія й локалізована в єдиній книгарні Відня, проте результати виявилися приголомшливі. На другий місяць продажів тут розійшлося сто примірників новинки.
Хто ж така Ева Гата? Перша її книжка вийшла друком 2007–го і відтоді щороку з’являється новинка. 2009–го роман «Сюрпризи долі, або Змагання між Аполлоном і Паном» увійшов до Короткого списку «Книги року Бі–Бі–Сі». 2010–го «Три чесноти, або Казка про оріхалк» здобулася на спеціальну відзнаку Форуму видавців у Львові.
Те, що пише Ева Гата, можна означити як «казки для дорослих». Авторка щиро зацікавлена модними нині езотеричними вченнями та містеріями Сходу та Заходу; поєднує цю інформацію з давньогрецькими міфами, прочитаними свіжим оком, та новинами з переднього, як–то кажуть, краю науки, — творить модерну міфологію: людські гени пам’ятають усе. «Наша душа знає все, і якщо виходити з цієї позиції, то щоденно можна відкривати для себе нові таємниці, які колись уже знали», — пише в одному з романів.
Тож головний мотив усіх книжок Еви Гати — «радісне очікування». Зрештою, це той літературний напрям, «лідером» котрого є Пауло Коельо. Не дивно, що книжка української авторки припала до душі й віденським читачам. Останній, шостий, роман Еви Гати «Бланік відчиняє двері» фігурує у номінаційному списку рейтинґу «Книжка року’2011».
