Конфлікт між Михайлом Барбарою та іншими учасниками «Мертвого півня» може призвести до розпаду гурту. (Ольги ДАЦЮК.)
«Держава — це я», — сказав колись французький король Людовік XIV. Мабуть, вокаліст «Мертвого півня» Михайло Барбара думав схожим чином, коли давав старт цим подіям. А можливо, хлопцям із гурту просто стало нудно в середовищі спокійного українського рок–н–ролу, і вони вирішили розважити публіку в такий спосіб. Не новим альбомом, не піснями — відзначитись вирішили сваркою. Свого часу в контексті схожих подій фігурували «Тартак» та «Океан Ельзи», і зміни в їхньому складі супроводжувались винесенням сміття з хати. Тепер сваряться й «півні».
Про проблеми в гурті, який уже багато років існує на вісі Львів—Київ—Харків, його шанувальники почали підозрювати ще влітку. На липневому фестивалі «Фортмісія» соліст «півнів» Михайло Барбара спочатку відспівав кілька пісень із невідомими молодими музикантами, і лише потім на сцену вийшли вже знайомі Чайка, Чопик і компанія. На фесті «Захід» молоді таланти зіграли вже всю програму. І виконували б її і на наступних концертах, судячи з усього, якби не піднявся галас.
Зрозуміло, що для старих учасників команди це все стало неприємним сюрпризом, і в першу чергу — несподіване бажання свого лідера змінити склад. «Мертвий півень» — це не лише Барбара, кажуть вони, і на рівному місці набирати нових людей та продовжувати виступати під такою назвою — це неправильно. А відтак і відстоюють своє право на гурт, якому частина з них присвятила більш ніж 20 років. Такий крок справді виглядає несподіванкою, адже команда останніми роками стабільно тішить своїх слухачів новими роботами. Та й про якісь особливі проблеми в гурті теж нібито і не йшлося, але ж не все знаходиться на поверхні. «Не знаю, чому Місько так вчинив. Можливо, тут усе разом: гроші, бажання спробувати з новими музикантами, внутрішні невирішені 20–річні конфлікти», — так коментує для «УМ» ситуацію довкола свого гурту гітарист Мар’ян Козовий. Він не дуже вірить у можливість порозуміння між сторонами конфлікту і продовження спільного музикування, адже сталася не просто дрібна сварка: «Навряд чи це трапиться. Забагато було всякого сказано і зроблено з боку Міська. Це залежить від нього».
Щодо коментаря від самого Барбари, то його отримати вдалося не відразу. Спочатку співак відмовився давати його в телефонному режимі, попросивши надіслати запитання електронною поштою. На лист же відповів промовисто: «Я не хочу засмічувати інформаційний простір України, ми й так занадто від цього страждаємо. Від мене ви не почуєте ані пліток, ані якихось масних подробиць».
Барбара визнає, що гурт уже навряд чи виступатиме в тому складі, яким концертував в останні роки. Називає останні події «безстроковою творчою відпусткою», а причинами конфлікту — розбіжності у світогляді. А ще нарікає на багато неправдивої інформації, яка з’явилася в пресі щодо цієї ситуації — його думкою, мовляв, ніхто й не поцікавився. І разом перепрошує шанувальників гурту: «Я прошу вибачення у всіх прихильників «МП» за те, що все це виглядає аж так негарно».
Зрозуміло, що кожен із учасників колективу паралельно має інші музичні проекти чи захоплення, тож без улюбленої справи не залишиться. Ритм–секція разом iз Мар’яном Козовим, для прикладу, зайнята в львівському гурті «Горгішелі», який останнім часом пригальмував у музичному плані. Ходять також чутки про повернення до гурту Любка Футорського, чий голос присутній на дебютному альбомі команди, а на диску «Міський бог Ерос» зразка 1997 року він узагалі замінив Барбару. «Місько присвятив «півням» величезну частину свого життя. Те, що він зробив, залишиться на його совісті, але ніхто не відміняє його заслуг. Тому по Футорському жодних розмов між нами не було», — розповідає Козовий.
А ще «УМ» стало відомо, що буцімто новий склад гурту насправді виявився тимчасовим, і постійно працювати разом iз Міськом ці музиканти не будуть. До слова, зі згаданими молодими музикантами головний «півень» свого часу вже відіграв кілька виступів. Із цими трьома випускниками «Могилянки» Барбара познайомився ще п’ять років тому під час одного з київських концертів свого гурту, і навіть обіцяв зробити із хлопцями якийсь спільний проект. Згадав про них лише зараз, але такому резонансу від цього навряд чи хтось радий.
Отож шанувальники «Мертвого півня» сподіваються, що в учасників гурту таки вистачить здорового глузду, аби разом вирішити свої проблеми і не допустити розпаду команди. І хочеться вірити, що «Півень» виявиться швидше живим, ніж мертвим.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
