Із виходом нової книжки Едуарда Митницького вітає голова Спілки театральних діячів Лесь Танюк. (Фото Євгена ЧЕКАЛІНА. )
Книжка «Знати, для чого живеш...» — третя з авторської серії художнього керівника Театру драми і комедії Едуарда Митницького. Перша, «Майже відверто», охоплює період iз 1997 по 2003 рік, друга, «Туга за діалогом», відсилає читача у 2003—2006 роки. А своє найближче минуле Едуард Маркович зафіксував у збірці «Знати, для чого живеш...»: тут уміщені його найсвіжіші інтерв’ю та статті. Презентація новинки відбулася у Театрі драми і комедії. Формат – зворушливий діалог гостей та ювіляра (нещодавно Едуард Маркович відсвяткував 80–річчя) з елементами капусника від акторів театру.
«Для себе особисто я поділяю книги на дві категорії, — зізнався ведучий презентації Петро Миронов. — Перша — це коли перед тим, як узяти книгу, треба помити руки. І друга — коли руки хочеться помити після того, як книгу погортаєш. Збірка Едуарда Марковича належить, звісно, до першої категорії».
Одним із перших книжку Митницького проштудіював актор Театру драми і комедії Сергій Солодов. На презентацію виконавець ролі Наполеона прийшов із ґрунтовною доповіддю на тему «Митницизм та імперіокритицизм». Перемежовуючи свій виступ цитатами з книжки, актор слідом за режисером погодився з тим, що чим менше держава дає грошей на культуру, тим більше даватиме на міліцію, зізнався, що коли прочитав про нелюбов Митницького до джипів — змінив машину й озвучив мрiю автора зі сторінки 125: «Ах, були б гроші — я купив би цей театр». «Навіщо купувати — ми вам його даруємо», — великодушно відповів на такі мрії Солодов і побажав Едуарду Марковичу ще довго «сіяти вічне у межах розумного». Актор Андрій Мостенко у стилі Маяковського довів важливість збірки для сучасного суспільства і застеріг: «Эта книга тебя научит зло и добро различать, а если читать наскучит — телевизор не смей включать». Режиссер Олексій Лісовець віднайшов у книжці деякі суперечності — мовляв, ось Едуард Маркович говорить одне, а в наступному інтерв’ю його думки з цього ж приводу помітно різняться. І тут же зауважив, що для творчої людини, яка завжди у пошуку, це нормально.
Книжка «Знати, для чого живеш...» вийшла у видавництві LP Media. Як розповіла його директор Поліна Лаврова, цією книжкою видавництво розпочинає серію «Глядацька зала», присвячену театральному мистецтву. До редакційної колегії цієї серії запросили й Едуарда Митницького.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
