До 170-річчя Івана Франка створюють 12 VR-синглів для голосу та фортепіано
До 170-річчя Івана Франка створюють12 VR-синглів для голосу та фортепіано на слова знакового письменника і діяча. >>
АФІША
21.10.2011
Позаконкурсна програма
«Надер і Самін: розлучення», реж. Асгар Фархаді (Іран, 2011).
Найтитулованіший фільм, що буде показано на «Молодості»: ця стрічка отримала «Золотого ведмедя», нагороди також здобув акторський склад картини. В основі стрічки — соціальні й економічні протиріччя між одруженою парою, що загрожують зруйнувати їхній шлюб.
«Туринський кінь», реж. Белла Тар (Угорщина, Франція, Швейцарія, Німеччина, 2011).
Філософська притча від ветерана угорського кіно, напевно, найбільш обговорюваний конкурсний фільм «Берлінале», який отримав «Срібного ведмедя». У центрі оповіді — притча про Фрідріха Ніцше та коня, якого німецький філософ урятував від смерті на площі в Турині. Через деякий час мислитель починає страждати на психічний розлад. А що ж відбувається з конем? — задається питанням Тар. Відповідь на нього із задоволенням шукатиме глядач–естет.
«Невгамовні» (Restless), реж. Гас Ван Сент (США, 2011).
Автор таких фільмів як «Розумник Уїлл Хантінг» й «Мілк», цьогоріч видав «на–гора» картину про двох покалічених молодих людей: вона — хвора на рак, він — інфікований смертю. Головну жіночу роль у «Невгамовних» виконала Міа Васіковськи, відома як Аліса Тіма Бартона. Тому робота з таким серйозним режисером, як Ван Сент, накладала на юну актрису значну відповідальність, проте фільм, що пройшов у рамках Каннського кінофестивалю, отримав неоднозначну реакцію критиків. Саме цим для нас він і цікавий.
Ретроспектива фільмів Майї Дерен, уродженої Елеонори Деренковської, яка народилася в Києві у 1917 році, а згодом стала відомим представником американського кіноавангарду й теоретиком кіно 1940—50–х рр. У програмі представлено шість картин режисерки: від її першої і найвідомішої стрічки «Полудневі тенета» (Meshes Of The Afternoon, 1943), що надихнула Девіда Лінча на створеня «Шосе в нікуди», і до фільму «Божественні вершники: живі боги Гаїті (Divine Horsemen: The Living Gods Of Haiti, 1985), в якому Дерен досліджувала релігію вуду й природу танців нащадків чорношкірих рабів на Гаїті. Останній фільм був змонтований уже після смерті авторки, яка відійшла в інший світ у 1961 році, очевидно, передозувавши амфітаміни.
«Маня. Історія працівниці тютюнової фабрики», (Mania. Die Geschichte Einer Zigarettenarbeiterin), реж. Еуген Іллєш (Німеччина, 1918).
Спеціальна подія «Молодості» — презентація відреставрованої чорно–білої картини за участі зірки німого кіно польської актриси Поли Негри. Показ супроводжуватиме живий саунд від Вроцлавського камерного оркестру Leopoldinum. Такий красивий сюрприз киянам підготували поляки в рамках міжнародної програми I, Culture, створеної спеціально до головування Польщі в ЄС.
*Покази вiдбуватимуться у к/т «Київ», «Київська Русь», «Кiнопанорама», «Жовтень».
Конкурсна програма
«Земля забуття» (Land of Oblivion), реж. Міхаль Боганім (Німеччина, Польща, Україна, 2010).
Більшу частину аудиторії картина привабить тим, що головну роль у ній грає Ольга Куриленко, меншу — що це перший кінематографічний погляд на Чорнобильську трагедію, що ґрунтується на реальній історії, а деяку — що всупереч заявам про відсутність фільмів, які могли б узяти участь у «Молодості» від України, «Землю забуття» все ж включили у цю програму. Очевидно, не останню роль у прийнятті цього рішення зіграв той факт, що фільм брав участь у фестивалях у Венеції та Торонто, а Міхаль Боганім — лауреат «Молодості».
«Крос», реж. Марина Врода (Україна, Франція, 2011).
Ще один твір, що є результатом українсько–французької співпраці. Ця короткометражка студентки Михайла Іллєнка стала однією з найбільш обговорюваних кіноподій року в Україні — ажіотаж їй гарантувала «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю. Після перегляду «Кросу» рекомендуємо розпитати автора, як потрапити до Канна.
«Шалено щаслива» (Happy Happy), реж. Анн Севітскі (Норвегія, 2010).
Історія про невиправну оптимістку Кайю, яку не може засмутити навіть заява бой–френда, що він не хоче з нею більше кохатися, бо вона перестала його приваблювати. Але душевну рівновагу жінки порушує мила пара сусідів, що всиновила ефіопську дитину. Картина отримала приз журі «Санденса», після чого Норвегія вирішила її висунути на «Оскара» як кращий іноземний фільм.
«Акації» (Las Acacias), реж. Пабло Джорджеллі (Аргентина, Іспанія, 2011).
Небагатослівна історія–подорож дальнобійника і його випадкової пасажирки, які рухаються із Парагваю в Аргентину. Те, що мовчання — золото, у буквальному сенсі слова підтвердило журі цьогорічного Каннського фестивалю, вручивши режисеру приз «Золота камера».
«Піднесення» (Pure), реж. Ліза Лангсет (Швеція, 2010).
Цей фільм має кілька привабливих моментів. Дивний сюжет, красиві зйомки і справжню перспективну кінозірку. Зупинимося на останньому. Алісія Вікандер, виконавиця головної ролі 20–річної Катаріни, яка закохується у «Реквієм» Моцарта, сьогодні знімається в «Анні Кареніній» Джо Райта (разом із Кірою Найтлі та Джудом Лоу) і готується до роботи у фільмі «Сьомий син» Сергія Бодрова, де має скласти компанію Джуліан Мур та Джеффу Бріджесу. Майбутні фанати миловидної шведської актриси готуйтеся — ймовірна завтрашня голлівудська зірка заявлена серед гостей «Молодості».
