Мабуть, я бiльш–менш розумiюся на сiльському життi. Із 14–рiчного вiку — колгоспник; з 15–рiчного — остарбайтер у сiльському господарствi; до 1941 року — куркульський син, хоч батько мав одного коня й одну корову... Чим бiльше читаю у газетах мiркування тих, хто виступає проти приватизацiї землi в повному її юридичному статусi з правом розпоряджатися нею, включаючи й продаж, тим бiльше переконуюсь, хто i що хоче побачити в результатах референдуму. Причому наголошують не на приватизацiї повної й недоторканної, а все завжди зводять до акту продажу. Завжди лякають, що олiгархи скуплять землю. Усе населення України щодо статусу землi можна подiлити на категорiї. Перша — люди, якi на землi нiколи не працювали, якi не розумiють навiть термiн «земля». Земля — планета; земля, по якiй я ходжу чи лежу догори пузом; земля, на якiй стоїть мiй будиночок чи фабрика; земля, про якiй прокладено державнi й мунiципальнi дороги; нарештi земля, на якiй ростуть булки. Другi хочуть беззастережної влади над усiм без винятку населенням України, бачити його перед собою безголовими холопами. Третi хочуть мати засоби до iснування, не вкладаючи свою працю в землю. Четвертi хочуть бути повноправними власниками своєї землi, яка дає їм засоби до iснування.
Можна з упевненiстю сказати, що тi, кого я вiднiс до «других», прагнутимуть усiма силами оголосити землю всенародною власнiстю, бо той, хто працює на землi, i матерiально, i духовно залежатиме вiд правителя. Сталiн, оголосивши землю всенародною власнiстю, створивши колгоспи, перетворив селянина на холопа. Я був у Нiмеччинi i надiявся, що мене нагодують. А колгоспник мусив у неурочний час здобувати собi засоби iснування на клаптику землi, яку милостиво надала влада.
Третя категорiя — велика армiя всiляких чиновникiв, якi хочуть розпоряджатися всенародною власнiстю, сподiваючись на дармову заробiтну плату вiд уряду та додатковi надходження у виглядi хабарiв. Нас переконували, що завдяки неусипнiй працi райкомiв партiї сiльське господарство успiшно функцiонує...
А от люди, яких я вiднiс до першої категорiї, практично не знають, яка їм вигода чи невигода вiд продажу землi. Мовляв, землю я бачу з балкона як невеличкий морiжок. Мене не цiкавить, кому вона належить, аби там мої онуки гралися. Це мiськi мешканцi, яких значно бiльше, нiж сiльського населення i яких прагнуть демагогiчними методами переконати, що земля у всенароднiй власностi, значить — i ваша. Оскiльки людина вiд природи запрограмована мати власнiсть, то вона може втрапити на гачок i проголосувати на референдумi так, як хоче чиновник...
Люди, яким засоби для iснування дає земля, хотiли б мати ту землю в беззастережнiй власностi, щоб нiхто i нiколи не прийшов i не сказав, що в тебе строк оренди закiнчився. Та земля сама хоче мати господаря, який би турбувався про неї, а не тiльки старався взяти вiд неї якнайбiльше. Слiд вести мову не про продаж, а про приватизацiю. Ми хочемо жити по–європейськи, то давайте й порядки створимо європейськi. А там нiхто землю не скуповує, бо її продають лише у винятковому випадку. І продають не землю, а господарство.
От i в «Українi молодiй» за 28 вересня ц. р. один з авторiв пропонує нам «Нацiоналiзацiю як панацею» вiд усiляких бiд. Вiн аж надто вболiває про сiльського мужика, в якого немає грошей купити землю. А чому ж не подумати про того, хто має на руках документ на власнiсть земельного паю? Погралися у приватизацiю, а тепер знову до сталiнщини, до колгоспiв? Землю знову вiдiбрати? Тiльки пiд iншою вивiскою: «...великi державнi пiдприємства...» А чи вiдомо прихильникам «нацiоналiзацiї», що невеликi ферми у США рентабельнiшi за великi — мовиться про вiддачу землi...
Часто почали говорити: «Створити середнiй клас». Що ж воно таке? Треба створювати не клас, а суспiльство самодостатнє, яке не залежить вiд подачок уряду щодо забезпечення житлом, одягом та їжею. Держава iз самодостатнiми громадянами сама самодостатня, i нiхто нiякими газами її не залякає. А селянин iз власним земельним паєм таким i буде. Будь–яка рiч повинна мати свого власника, без власника вона дуже швидко пропадає. При «всенароднiй власностi» землею розпоряджатиметься тимчасовий правитель–чиновник, у якого, крiм зарплати, єдина стаття доходу — хабар! Чому «Криворiжсталь», яка була «всенародною власнiстю», можна продавати навiть iноземцевi без будь–якого референдуму, а два гектари пенсiонеру, якому вже здоров’я не дозволяє довести землю до пуття, не можна продати?.. Або передати у спадок тому, хто його догляне на старостi? Вiн повинен її покинути i чекати, чи дасть держава пенсiю, i яку, щоб передчасно не померти з голоду? Та й на вибори йти, знаючи, чиєю ласкою живе ще на свiтi?
«Україна молода» вже писала колись, як експерти Верховної Ради лякали, що корову по приватизованiй дорозi на пасовисько не поженеш. А бачили тi експерти живу корову, а бачили ту дорогу, по якiй корову женуть на пасовисько? Ото послати б у село та дати гектар землi. Хай би пожив iз тiєї землi рокiв хоч три, а потiм i запитати, як йому краще: мати ту землю у власностi чи в орендi...
Дуже вже часто плачуть про безробiття на селi. А хто ж на селi безробiтний? Це люди, якi ранiше на землi не працювали, а командували, а таких — ой як багато було, або тi, якi могли безкарно красти, або ж тi, хто нiде нiколи не працював, а чекав подачки вiд уряду. Років 25 тому Радянський Союз закупив 40 мiльйонiв тонн зерна. Із них для України — два мiльйони (про це сказав академiк Хрущов, не плутати з Микитою). Починаючи з 1956–го, кожного року посилали студентiв у колгосп i робiтникiв iз шефських пiдприємств на мiсяць збирати врожай у колгоспi. А в незалежнiй Українi велика кiлькiсть безробiтних на селi, а зерно держава продає. А це ж тiльки початок. Люди ще не всi оговталися вiд дурману «зрiлого соцiалiзму». Ще не всi вiдчули себе повновладними господарями, та й закони, шидше, вигiднi корупцiонеру, нiж селянину...
Один працiвник сiльського господарства Радянського Союзу годував п’ять чоловiк, а голландський — шiстдесят як своєї, так й iнших держав. І нiкому в голову не прийшло, що хтось там у них хоче скупити землю. А щоб «хитромудрi дiлки» не скупили землю, то й вивчiть досвiд тих країн, у яких нiхто не знаходить лазiвок. Я три роки був рабом у Нiмеччинi, працював iз нiмецьким вiйськовополоненим бельгiйцем. Нi в Нiмеччинi, нi в Бельгiї, нi в iнших країнах, з громадянами яких менi випала доля зустрiчатися, нiде нiхто землю не скуповував, бо її так просто не продавали. У Нiмеччинi було прийнято кодекс, аналогiчний французькому, у 1898–му, i навiть Гiтлер його не посмiв вiдмiняти. Держава i пiд час вiйни пiдтримувала сiльське господарство технiкою, пальним для тракторiв, робочою силою у статусi пiдневiльних i «остарбайтерiв» у тому числi.
...Якщо проводити референдум, то тiльки серед тих, хто на землi добуває собi хлiб насущний. А то заявляє юрист, депутатка (по телевiзору часто показують): «...давати в оренду землю, хто любить у землi длубатись». Продовжуючи такi мiркування, можна тодi сказати: «Хiрург любить у чужих кишках колупатися, тому зробив менi операцiю. Це я йому зробив послугу, а не вiн мене врятував вiд смертi».
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
