Улітку 2009 року його спробували вбити — на вхідних дверях квартири директора київської ДЮСШ №7 встановили розтяжку з гранатою Ф1. Вибух таки стався, але Віталій Володимирович вижив, отримавши опіки першого ступеня та сотню осколків, які так і лишилися в ногах — нижче колін чоловік не відчуває кінцівок. Тоді обійшлося без ампутації, але екс–директор каже, що в перспективі її таки доведеться робити.
До того були погрози телефоном. Перед цим — відмова «співпрацювати» з районним управлінням освіти. Трохи раніше — «відкат» цього управління на будівництві туалету за 180 тисяч гривень на території школи, спроба змінити спосіб фінансування. А на самому початку — бажання колишнього голови Шевченківського району Віктора Пилипишина звести на базі ДЮСШ парк розваг, із чим директор принципово не погоджувався.
Тепер попри те, що екс–голова району перебуває на підписці про невиїзд, у Києві змінилася влада, Віталій Сальніков залишається так само безробітним (звільнили його незабаром після вибуху). А чиновники, що працювали з Пилипишиним, — досі на посадах і відстоюють ті самі інтереси та принципи роботи.
За крок до вибуху
Віталій Сальніков на посаді директора школи відпрацював 9 років. База його ДЮСШ iз тренування з греблі на байдарках і каное — це два гектари дорогої київської землі на території Труханового острова, біля Матвіївської затоки. Тут за радянських часів проводили міжнародні змагання з водних видів спорту, а до війни ремонтували судна Дніпровського флоту.
Як розповідає сам Віталій Володимирович, до його директорства та роботи закладу претензій ніколи не було, школа працювала успішно. Аж у 2007 році стався певний поворот. Саме тоді ця територія нібито впала в око тодішньому голові Шевченківської адміністрації Вікторові Пилипишину. «Час від часу він став просити допомоги в організації відпочинку на території сусідньої бази «Київенерго», — говорить пан Віталій. — Я добре знав директора тієї бази, домовлявся. Пилипишин відпочивав там на своїй яхті, зі своїми заступниками, причому абсолютно безкоштовно».
А за деякий час, зі слів пана Віталія, Віктор Пилипишин зібрав усіх учителів району в Будинку вчителя, презентуючи проект — новий розважальний комплекс на тренувальній базі ДЮСШ. Школі ж, за задумом, лишався мінімальний шмат землі.
За кілька днів директора викликали до управління освіти Шевченківського району. Віталія Володимировича попросили відсторонити від посади бухгалтера школи, аби змінити спосіб фінансування закладу — гроші, за задумом, ДЮСШ мала отримувати не напряму, а через РУО. «Примітно, що спілкувалися зі мною начальник управління пан Кучинський та заступник Євгенія Ярова (тепер уже начальник), яка називає себе кумою Віктора Пилипишина. Просили мене про це в ультимативній формі, я не погодився». Але згодом бухгалтера таки вижили, нового заступника з 30–річним стажем — теж, і бухгалтерію таки отримало РУО.
Однак скоро пані Ярова знову покликала директора до кабінету, повідомивши, що в них визріла нова ідея — будівництво на тренувальній базі туалету. За 180 тисяч гривень! «Сума мене шокувала, тому я поставив підпис лише під п’ятдесятьма, які виділялися в першу чергу. Хотів хоч приблизно оцінити, що ж то за туалет такий буде, — ділиться пан Сальніков. — А коли побачив, що це якийсь сарай із цегли з броньованими дверима, вічком і дзвінком на вході , надалі співпрацювати в цьому напрямку з управлінням відмовився, сказав, що підпишу наступні папери лише після того, як комісія оцінить вартість робіт і дасть висновки».
15 тисяч — на туалет, 20 тисяч — на кілера?
Після цього в школу одна за одною почали ходити комісії з перевірками, включно із районною прокуратурою, а на домашній телефон подзвонив невідомий і сказав дружині: «Твій чоловік засне навіки». «Прокуратура нічого не змогла на мене «накопати» — ні фінансових, ні бюджетних порушень не виявили. Тоді, я так розумію, «компанія» і пішла на це — найняла кілера за 20 тисяч, який і встановив розтяжку. Ця сума фігурує в матеріалах справи, цю суму і знайшли у нього вдома. Замовників знайти нібито не можуть», — розповідає Віталій Володимирович.
Вибух пролунав наприкінці липня 2009 року, вранці. Пізніше лікарі встановлять діагноз: «Вибухова травма. Непроникні поранення грудної клітки та живота. Відкритий перелом першого ступеня кістки лівої ступні. Відкритий перелом п’яточної кістки правої ступні. Опік першого ступеня тазових ділянок». Очевидці стверджують: вибух був настільки потужним, що сигналізації заверещали в радіусі кілометра. Від ампутації Віктора Володимировича врятувало те, що консультував медиків знайомий лікар з військового госпіталю, який зробив усе, щоб залишити ноги.
Пан Віталій говорить, що після 19 переливань крові, кількох десятків операцій, зупинки серця і місяця перебування в реанімації, коли його вже перевели у відділення гнiйної хірургії (через зараження синьогнійною паличкою), ним знову зацікавилося управління освіти. Чоловіка навідала начальник відділу виховної роботи управління освіти Шевченківського району Тетяна Харитонова. Пані Тетяна мала на меті єдине — вмовити Віталія Сальнікова підписати довіреність, щоб призначити тимчасового директора. «Пояснювала так: мовляв, треба закладу існувати, людям зарплату якось платити, а в нас є хороша людина... Я підписав», — говорить пан Віталій.
«Хороша людина» — в.о. директора Костянтин Слинявчук одразу розпочав активну діяльність. «Відкрив сейф, забрав усю документацію, печатку. Потім змінили профспілковий колектив, туди залучили людей, яких я повиганяв: наприклад, одного — за прогули, іншого — за те, що він працював за підробленим посвідченням майстра спорту СРСР. Крім того, набрав на роботу «мертвих душ» — із 54 працівників 40 узагалі в школі не з’являлися».
У 2010 змінився і склад профспілки ДЮСШ. За два місяці до виходу на роботу пана Сальнікова 24 члени спілки — більше 50% (які, за словами вже колишнього директора, його і в очі не бачили) — підписали звернення, аби звільнити його з посади, направивши цей папір до Головного управління освіти міськдержадміністрації, там з вимогою погодилися. Основним обвинуваченням була невиплата заробітної плати. «Але коли я вийшов на роботу, виявилося, що всі кадрові й фінансові документи зникли, їх немає. Слинявчук на першій зустрічі з прокуратурою повідомив, що документи знаходяться, на вимогу районного управління освіти, у його сейфі, а потім надовго зник. Мені не вдалося відновити документацію, і в серпні мене звільнили», — розповідає колишній директор.
Ні покарань, ні вироків
Відтоді у ДЮСШ №7 змінилося чотири директори. Віталій Сальніков говорить, що таким чином «замітають сліди», — чиновники з райуправління освіти, на відміну від Віктора Пилипишина, проти якого порушили кримінальну справу за перевищення службових повноважень, перебувають на своїх посадах.
Віктор Сальніков невтомно пише звернення в усі можливі інстанції, проте справа губиться на рівні Шевченківського району. «Звернення в Генпрокуратуру спускають на рівень міської, потім — районної. Там справу закрили, потім визнали, що закрили передчасно. Але матеріали справи загубилися».
У справі 49–річного кілера, у якого вдома виявили 67 одиниць зброї, 9 ящиків патронів, теж зрушень немає, замовників він не видав. «Його хтось фінансує, на нього працюють три адвокати, у мене — жодного. Справа була в апеляційному суді, потім її направили на додаткове розслідування. Але Конституційний суд визнав, що дорозслідувати цю справу немає сенсу — винуватця затримали, він свою провину визнав. Після цього справу направили знову в апеляційний, а той, у свою чергу, передав у Солом’янський. Там усе почнуть розглядати заново. Це ходіння по колу».
Безробітний Віталій Сальніков отримує пенсію з інвалідності. Працює лише його дружина, на ці гроші й існує родина, до речі, з трьома неповнолітніми дітьми. Чоловік, який самотужки взявся протистояти корупції, а тепер намагається відстояти своє чесне ім’я, до всього, усвідомлює і те, що ходити на скалічених ногах він довго не зможе — осколки, що вп’ялися в кістки, у будь–який момент можуть спричинити інфекцію, і без ампутації тоді вже не обійтися. Можливий і значно серйозніший сценарій — коли один з осколків потрапить в судину і зупинить серце...
