360 делегатів Національної спілки письменників України два дні поспіль засідали в санаторії у лісовому масиві під Києвом — у Пущі–Водиці, — марно намагаючись обрати нового голову організації. Закулісна боротьба претендентів була настільки затятою, що жоден з трьох основних кандидатів — Володимир Яворівський, нинішній голова НСПУ, керівник її київської організації Віктор Баранов та поет Леонід Талалай — не набрав необхідної кількості голосів, тобто 50 відсотків плюс один голос, тож Спілці доведеться розкошелюватися і проводити з’їзд іще раз. Він відбудеться не пізніше, ніж через місяць.
Спершу, розповідають учасники з’їзду, у «довгому» листі кандидатів фігурували також прізвища Володимира Шовкошитного, Василя Шкляра, Любові Голоти, Петра Шевченка. Більшість кандидатів відмовилися на користь Баранова, а Шкляр — на користь Яворівського. За годину підрахували бюлетені останнього кола виборів: за Баранова — 156 делегатів (усього на три голоси менше, ніж прохідний бал) за Яворівського — 149, за Талалая — 14. «Прикро, але майже два десятки делегатів не голосували взагалі, а дехто запізнився.., тому що паралельно з голосуванням в їдальні розпочався обід із горілкою та вином, тож дехто з делегатів, очевидно, віддав перевагу задоволенню шлунку», — написав в «Українській літературній газеті» член СПУ Михайло Сидоржевський.
Важливий момент: за статутом, одна особа може бути головою спілки не більше, ніж два терміни поспіль. Попри це, Володимира Яворівського знову було висунуто кандидатом. Як пояснив із трибуни з’їзду сам письменник–функціонер, перший термін його перебування на посаді голови (2001—2006 рр.) можна не враховувати, оскільки в 2006 році було прийнято поправки до статуту НСПУ, а отже, слід починати відлік головування від того часу, коли було внесено ці поправки. Михайло Сидоржевський порівнює ці хитромудрі прочитання статуту з крутійством навколо третього президентського терміну Кучми.
А ось ще один коментар — письменника Сергія Пантюка. «Хамство з боку пана Яворівського та його кишенькового фінансиста пана Крима (хоча не завжди збагнеш, хто з цієї парочки в кого у кишені) і цього разу мало місце. Вигуки на адресу залу на кшталт «Не верещіть, вас все одно менше», персональні образи та звинувачення письменників, які вимагали правди про фінансові махінації з майном спілки, постійне прагнення політизувати процес, звинувачення інакодумців у «купленні» владою тощо спрацювали. Але не так, як хотів Яворівський. Мені говорили представники однієї з делегацій: «Нас сюди везли і чітко інструктували: їдете голосувати за Яворівського! І коли ми побачили весь цей цирк, зрозуміли — ми за нього вже ніколи не проголосуємо!»
Згаданий вище Сидоржевський вважає, що слід не скликати новий з’їзд, бо на нього можуть бути запрошеними «більш ретельно відфільтровані Яворівським делегати», а оголосити другий етап з’їзду, з тими самими делегатами. Тільки для торжества вільного волевиявлення столи з чарками бажано б прибрати...
НСПУ нараховує понад 2 тисячі членів, більшість iз них — люди, старшi 60 років. Це спадкоємиця утвореної 1934 року Спілки письменників УРСР, республіканського підрозділу Спілки письменників Радянського Союзу. Сучасна спілка успадкувала частину майна радянських письменників і зараз володіє історичною будівлею на вулиці Банковій, 2, у Києві (головний офіс), будинком відпочинку письменників у Ірпені під Києвом та в Одесі, Ялті, Коктебелі.
У 1996 році на з’їзді СПУ відбувся розкол, формально спричинений незаконним, як на думку частини делегатів, обранням Юрія Мушкетика головою СПУ на третій термін. Тоді група літераторів, зокрема Юрій Андрухович, Микола Рябчик, Ігор Римарук, Юрій Покальчук, демонстративно вийшли з СПУ і утворили альтернативну Асоціацію українських письменників. Відтоді серед письменників, яких не тільки видають, а й читають, утвердилася думка про те, що НСПУ є радянським атавізмом, який відіграє вкрай незначну роль у літературному процесі в країні.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
