Доля у знаках

У Фонді розвитку культури, що на Липках, відкрилася виставка вишитих сорочок гуртка «Знаки». Незмінним керівником і другою мамою вишивальниць понад 20 років є Тетяна Островська. Їі сорочки впізнають здалеку. Це завжди делікатна робота, якісний льон, шовкові нитки, грамотно підібрані узори. Сьогодні на виставці представлено 41 сорочку, 5 рушників, над якими працювали 21 вишивальниця і вишивальник. Сорочки на вішаках «оживляють» постаті з картин художниці Олександри Гордієць. З нею Тетяна Островська знайома здавна. Ще з 6–го класу Саша бігала до неї на гурток, виростала зі знаками, з розповідями про українське мистецтво. «Люблю Сашу за те, що вона іде від знака. А знак диктує поведінку людини, — каже пані Тетяна. — Погодьтеся, наші дії залежать від знака. Якщо стоїть перехід і горить червоне світло, ви не перейдете. Тому на сорочках ми вишиваємо наші українські знаки, які пройшли тисячоліття і відклалися у підсвідомості».

Сорочка сама скаже, для кого вона призначена

Спосіб життя пані Тетяни є підтвердженням кожного сказаного нею слова. Щочетверга вона запрошує до себе додому, в маленьку кімнатку, дівчат і жінок старшого віку і вчить їх вишивати. Навіть якщо дівчина ніколи в руках не тримала голки з ниткою, уже через місяць вона визначається з візерунком і приступає до своєї першої сорочки. Подібна ситуація сталася і зі мною. З пані Тетяною перетнулися у музеї літератури на дні народження письменниці Зірки Мензатюк. Там було кілька її вишитих сорочок. Я довго розглядала цю ювелірну роботу... «Я хочу навчити вас вишивати», — підійшла до мене майстриня. «Та я б з радістю, але в мене нічого не вийде. Я — непосидюча, холерик... У мене тільки на конях виходить їздити», — віджартовувалася, знаючи свій характер. «А ви не переживайте. Я ящірку вмію приговорити. І вас приговорю». Так через рік я власноручно вишила і змережила по швах свою першу сорочку.

Крім яскравості, красивості, на сорочці повинен бути віддзеркалений світогляд. «Маємо берегти знак. Без кореня ми ніхто», — щоразу нагадує Тетяна Островська. За її словами, сорочка укладається так, що по ній можна прочитати, для кого вона призначалася. Узори, де найбільше засіву, роси, — для молодої і молодого. Коли на сорочці є берегиня з опущеними руками —така одіж для матері, яка захищає свій рід, те, що народилося. Буває, що жінки у пагонах і колосках вишивали свій вік і скільки дітей мають. Якщо є закрут, спіралька, це означає, що жінка під серцем дитину носить.

Буває, що дівчата приходять на гурток із чіткою метою — вишити весільну сорочку чи рушник, щоб заміж вискочити. «Так, сорочка працює. Дівчина ще рушника не закінчила, а вже весілля на носі. Тоді цілими ночами вишиває, щоб устигнути. Але варто дивитися також на наше оточення, на наше життя, наскільки воно сприяє, щоб дівчина вийшла заміж. Іноді в сорочки може не вистачити сили перебороти те, що робиться навколо», — наставляє пані Тетяна.

Каже, що навіть коли вишиває на замовлення, має знати людину. «Чужим не вишиваю. Я ж у роботу душу вкладаю. Маю знати людину, її характер, її поведінку, підібраним узором маю допомогти їй у чомусь», — зізнається Островська.

«Кобзар Степан Щербак навчив вишивати мого чоловіка, а Богдан мене»

«Для мене оберіг — це не просто пішов і купив річ, виготовлену в Китаї. Оберегом сорочка стає тоді, коли вишиває мама, сестра, дружина. Ми маємо до всього прикладати волю, любов, духовну силу», — каже пані Тетяна. На виставці серед вишивальниць iз гуртка є один вишивальник. Відомий кобзар Степан Щербак, який часто співає на подвір’ї Софії Київської, вишив своєму синочкові на роковини сорочечку, всі шви змережені. З’ясувалося, що шлях Тетяни Островської як вишивальниці почався саме зі Степана Щербака. Він разом iз її майбутнім чоловіком Богданом Островським учився в студії при капелі бандуристів. «Степан Щербак навчив вишивати мого чоловіка, а Богдан мене навчив», — згадує пані Тетяна.

Усі сорочки, які є на виставці, вишиті за зразками давніх. Пані Тетяна фотографує вишиванки в музеях, на ярмарках, у приватних колекціонерів. Потім робить узори. Не кожна вишивальниця зможе грамотно впорядкувати візерунок. Бувають знаки, які нібито симпатичні і можуть самі по собі бути, а ні — без вишитого поруч елементу символ нічого не вартий.

На сьогодні Тетяна Островська впорядкувала книжку на 181 сторінку, в якій більше двохсот узорів. Серед них авторських майже немає. «Коли перестану вишивати, почну щось вигадувати. А зараз iдуть до мене давні узори. Мені хочеться їх замалювати, щоб не зникли, — розмірковує пані Тетяна. — Я хочу зберегти стародавнє, укладене правильно, тому не дуже дозволяю собі змінювати».

Світогляд світоглядом, а їсти хочеться завжди. Для Тетяни Островської ці слова не актуальні. «Я собі написала такі правила, які не порушую», — твердо каже вишивальниця. Майстриня живе за двома принципами: за навчання у гуртку грошей не брати і свою роботу в комерцію не просувати. «Недавно мені запропонували зробити узори, які будуть на чашках і тарілках до Євро–2012. Я аж обурилася. Як? Ви мені пропонуєте робити узори для чашок після того, як побачили мої сорочки? Наш народ розробив узори спеціально для чашок і кухликів. Виведіть прадавнє на сучасне. Навіщо сорочки на тарілки тикати? А вони переконують мене, що гарно заплатять. Та я грошей не беру. В народі кажуть, не все продається, не все купується. Є такі духовні речі, які продавати не можна», — підсумувала Тетяна Островська.

Виставка вишитих сорочок у Фонді розвитку культури у Золотій залі триватиме до 26 жовтня.