Лиха доля бараболі

Виняткове значення картоплі для нашого продовольчого кошика ще раз засвідчила оприлюднена нещодавно експертами Укркоопспілки трійка найпопулярніших в державі продуктів, куди увійшли якраз картопля, м’ясо та фрукти. За статистикою, Україна посідає п’яте місце у світі за її вирощуванням і четверте — за споживанням на душу населення, яке становить щорічно по 133 кілограми на шлунок пересічного українця — при нормі 123. Варто навести і ще кілька промовистих цифр, що прозвучали під час другої міжнародної конференції «Комерційне плодоовочівництво в Україні–2011». Виробництво бараболі (в західних областях картоплю називають переважно так) у нашій країні стабільне протягом кількох останніх років і коливається у межах 18—20 мільйонів тонн, при цьому втрати при збиранні і зберіганні сягають 15—20 процентів. У структурі споживання на харч населенню іде близько 33 відсотків, 20 — на корм для сільськогосподарської живності, 27 — на насіння, і лише один — на переробку.

При цьому лише 13 процентів найпопулярнішої у нас городини, за твердженням агроекспертів, проходить через цивілізований ринок. А щодо експорту, то, приміром, минулоріч він становив всього 7 тисяч тонн, оскільки українська картопля на світових ринках залишається неконкурентоспроможною.

Культ — культом, а гроші — грішми

Тернопільщина за обсягом вирощування другого українського хліба, звичайно, поступається таким передовикам у цій справі, як Чернігівщина, Житомирщина чи Рівненщина. Зате у нас панує справжній «культ» бараболі. Навесні ви від кожного третього відразу після «Добрий день» можете почути не «Як справи?» чи «Як сім’я?», а «Ну що — посадили вже бараболю?». А восени — «Ну як там, картоплю вже викопали ?» Дехто заробляє достатньо навіть на голландську із супермаркета, а декому вигідніше було б купити на базарчику поряд iз будинком у сезон масового копання, коли ціни падають, аніж витрачати останні гривні на проїзд до неблизької дачі. Але і ті, і другі все одно саджають, підгортають, збирають жуків, копають... Ну бо «як же це так, що шматок землі — та без бараболі?!» Але от якщо минулого року навіть попри поганий урожай в очах усіх «картоплеманів» світилось задоволення тим, що вкладена праця відчутно збереже чи й поповнить сімейний бюджет, то цьогоріч такого нема. І вже зов­сім не тішить рекордний урожай тих, хто вирощує картоплю передусім на продаж. Та й чому тішитися, якщо минулого року кілограм середньої картоплі в такий час коштував 4—5 гривень, а сьогодні найбільша й найдобірніша навіть в магазині максимум по 2, гуртом же з поля нахабні перекупники взагалі по 80 копійок пропонували при гривневій собівартості...

Розмовляю про урожай iз Наталею Ролько з Теофіпілки Козівського району, яка засадила цього року картоплею 20 соток.

— Зібрала півтори тонни гарної, великої, — каже жінка, — то півтонни продала по 1,2 грн. знайомим у Тернополі, які постійно купують у мене картоплю на зиму, бо впевнені, що без нітратів. Ще півтонни засипала в підвал для себе і міських родичів, а решту віддала по 80 копійок перекупникам — добре, що село наше бiля траси — бо куди її діти? Цього року на картоплі неможливо не те що заробити, а навіть повернути затрачене на оранку, рекультивацію, добрива. Я витратила півтори тисячі гривень, а заробила аж 1200. Отакі от «прибутки» — мінус триста гривень, а біля неї ж напрацюватися треба було! Минулого року при тих же затратах продати можна було в п’ять разів дорожче, то люди й насаджали... .

Схожа ситуація у багатьох селян, а у фермерів втрати ще більші — за неможливості продати картоплю за нормальною ціною сягають 10 і більше тисяч гривень на викопаному гектарі. Менш збитково, каже дехто, було взагалі в землі залишити, бо зберігати велику кількість нема де. У переповнених буртах картопля псується значно швидше, то якщо не згниє, згодовуватимуть свиням чи, може, вдасться перегнати на спирт.

Замкнене овочеве коло

Андрій Баран, директор сільськогосподарської корпорації «Агропродсервіс», що в селі Настасів Тернопільського району, підтверджує невеселу ситуацію з перевиробництвом картоплі:

— В області знаю лише двох солідних сільгоспвиробників, які серйозно спеціалізуються на картоплі. Ми засаджували лише 60 гектарів, в основному, для власних потреб, то частину продали з поля по гривні тридцять перекупникам, а решту лишили на насіння і худобі. Ціни дуже низькі цього року — селяни віддають за абсолютно не вигідною для себе ціною, аби тільки хтось брав. А у віддалених селах, куди навіть перекупникам невигідно добиратися через дорогий бензин, людям її просто нікуди дівати. Але головна проблема в тому, що така ситуація стосується не тільки картоплі — вона повторюється майже щороку і щодо капусти та інших овочів. Цей ринок дикий і зовсім не контрольований, тож має місце сумна циклічність. Минулоріч картопля не вродила і була дорога, тож цьогоріч люди кинулись саджати побільше, щоб заробити. Тепер маємо перевиробництво і неможливість збуту за вигідною ціною, тож у наступному році площі під картоплю обов’язково скоротять, відтак її знову буде мало, а ціни — високі. І так далі, наче по замкненому колу. Щоб змінити стан речей на краще, в цей процес мала б серйозно втрутитися держава, вона ж займається здебільшого деклараціями.

Понад 90 відсотків картоплі в Україні вирощують нині дрібнi приватнi господарства ( за Союзу співвідношення бульби, вирощеної на людських городах і в колгоспах, становило приблизно 50 на 50). В західноукраїнських областях наразі нараховується заледве по кілька фермерських господарств, які ще не відмовилися від масового вирощування картоплі. Як правило, це ті, що мають тривалі зв’язки з постійними оптовими споживачами — військовими частинами, медичними та пенітенціарними закладами тощо, хоч і тут ще треба вміти виграти тендер. Прикладом же справді високорентабельного картопляного бізнесу на Тернопільщині може бути хіба цей сектор діяльності славнозвісного агрохолдингу «Мрія» під керівництвом Героя України Івана Гути. Там і найсучасніші технології, і серйозна селекційна робота, і взаємовигідні міжнародні зв’язки, ну але це, швидше, виняток на підтвердження загального правила. У маленьких же приватних господарствах самі розумієте, які можуть бути технології, змінність сортів чи збалансованість органічних і мінеральних добрив.

Даєш картопляний ... бензин?

Цього року в Україні виявилися явно зайвими близько півтора мільйона тонн картоплі. Переправити її на зовнішні ринки майже неможливо, бо цього року непогано вродило й у ближніх сусідів, а, приміром, Європа для української картоплі закрита, бо наша бульба не відповідає їхнім стандартам. Чи не єдиний вихід — намагатися зберегти в нормальній кондиції, поки ціни не зростуть сезонно, і аж потім продавати. Але більшість виробників якраз і не мають де зберігати, щоб продукція не псувалася. До речі, через відсутність відповідних сховищ у нас узимку щороку так підстрибують ціни на всі овочі.

Прокоментувати ситуацію на сьогоднішньому картопляному й овочевому ринку «УМ» попросила спеціаліста водночас і з теорії, і з практики городництва, керівника Західноукраїнського регіонального центру фермерства та сільськогосподарської кооперації Йосипа Децовського:

— Для виробника надлишок — це така сама біда, як для споживача — дефіцит, і це стосується не тільки картоплі. Я щойно якраз розмовляв iз фермером із Заліщицького району, який задискував, тобто, по суті, знищив учора півполя капусти, бо невигідно і навіть збитково везти її за 130 кілометрів на продаж у Тернопіль. Причина ж подібних проблем — у низькому рівні менеджменту сільського господарства взагалі. Зокрема, щодо планування і прогнозування. Бо специфіка сільськогосподарського виробництва така, що не прийнятно сподіватися лише на те, що попит та пропозицію відрегулює ринок. Так само дає негативні результати відсутність політики у насінництві — здебільшого вирощують хто що хоче і як собі знає, а як наслідок — неконкурентоздатна продукція. Гостро необхідні, вважаю, картоплярству і кооперативні об’єднання, котрі б узяли на себе функції збуту і постачання, які колись виконувала споживспілка. Знаю, що такі вже починають діяти в кількох областях України, зокрема на Рівненщині і Чернігівщині, і практика показує їх ефективність.

Чи зробить висновки з цьогорічного «переурожаю» картоплі і чи почує сільгоспвиробників держава? Хтозна. Але деякі грандіозні ідеї щодо картопляної галузі в неї все–таки є. Ще влітку міністр продовольства та аграрної політики Микола Присяжнюк, приміром, заявляв про те, що Академія аграрних наук України спільно з Департаментом харчової промисловості Міністерства продовольства й аграрної політики вивчає можливість виробництва з картоплі біологічного палива. Це, мовляв, дасть змогу і велику кількість картоплі «прилаштувати», і дешевим пальним сільгоспвиробників забезпечити. От тільки останні ще надто добре пам’ятають державні обіцянки понабудовувати скрізь заводів для виробництва дешевого пального з ріпаку...