У книгарні «Є» відбулася презентація нового дитячого історичного роману Володимира Рутківського «Сині Води», спільного проекту видавництв «Темпора» й «Прудкий Равлик». Трилогія про джур подарувала авторові любов юних читачів, минулорічну перемогу в книжковому рейтингу iнтернет–порталу «ЛітАкцент», а також нове «ім’я» — «полководець козацьких слів» — від друга по перу Петра Осадчука. Письменник знову робить ставку на історичну тему й повертає двологією до битви 1362 року на річці Сині Води. «У своїй творчості Володимир Рутківський відчув любов до сенсу. Це, мабуть, найголовніше для письменника, який доносить своє слово до інших», — зазначає організатор зустрічі й редактор «ЛітАкценту» Володимир Панченко.
Володимирові Рутківському не давали спокою неоднозначні факти про Куликовську битву 1380 року, де розбили татар, а також її натхненник Дмитро Боброк–Волинський. Письменника «обсідала» думка: чому воєводу Боброка назвали «Волинським», а не, наприклад, «Куликовським»? Також Володимир Григорович був переконаний, що баталія на Синіх Водах масштабністю не поступалася Куликовській. Автор довго і наполегливо шукав правдиву інформацію про битву 1362 року. Однак усі спроби були марні, а історики не були одностайними у своїх відповідях. Тому письменник сповнив «Сині Води» течіями авторської уяви. Перша частина двології — своєрідний пролог до битви, тут описаний 1361 рік, Дмитро Боброк із трьома друзями. Друга повертає до самої битви на Синіх Водах.
З історичною у творі переплелася ще одна лінія — дружби між русичами й татарами. «Спочатку хотів ділити роман на чорне й біле: погані татари й добрі русичі. А потім подивився на татар з іншого боку. На мою думку, донині татари — це єдина організована проукраїнська сила», — пояснює автор.
І хоча видання розраховане на дітей, його перші дорослі читачі зазначили, що із задоволенням пірнули в історичні пригоди. «Я й сама захопилася книжкою, — ділиться враженнями письменниця Зірка Мензатюк. — Художня правда часом здається правдивішою, ніж якийсь факт. Тут збережено образ героя. Роман ліпить дитячий характер. Думаю, людина, яка полюбить твори Володимира Рутківського, стане кращою, світлішою».
Ілюстратор Максим Німенко запропонував нестандартне оформлення історичної літератури. Ми звикли до колоритних, точних образів, виконаних у дусі певного періоду чи епохи. Цього разу на юних читачів чекає тонка реалістична графіка. Образи ілюстрацій нагадують сучасників — вказівка на те, що хоча твір оповідає про минуле, його постулати мають місце й тепер. Текст і малюнки супроводжує почерк письменника з його рукопису — ефект присутності автора. До графіки «обережно» ставляться дорослі, тому важко передбачити результати творчого експерименту художника. Однак не зайве привчати дітей до елітарного мистецтва й нестереотипної уяви про історичних героїв.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
