Балетний проект «Королі танцю» п’ять років тому придумали танцівники Ітан Стіфел та Анхел Коррейя. Його ідея, з погляду мистецтва і продюсування, була більш ніж благодатною: на одній сцені — найвідоміші солісти балету з різних країн. Ось тільки реалізувати її було не так–то просто, оскільки зібрати разом прем’єрів–танцівників, графіки яких розписані на багато років уперед, дуже проблематично. Але продюсеру Сергієві Даниляну, який починав цей проект, це поки що вдається.

Четвертий рік поспіль наприкінці жовтня (цього разу 28—30) у Києві у Жовтневому палаці продюсерський центр Олексія Когана проводить Міжнародний джазовий фестиваль Jazz in Kiev. На подію запрошені не просто відомі музиканти, а зірки вищого ешелону, яких у світі впізнають iз перших нот. В Україну вони приїдуть уперше, а, зважаючи на вік, дехто, може, і востаннє. Тому варто хоча б раз за життя вживу побачити цих диваків.

Зустрітися з Іваном Драчем, перекинутися кількома фразами щодо «політичної ситуації у світі», а то й подискутувати на цю тему — не є неможливим, на відміну від деяких представників покоління 60–х в Україні. Здається, він відвідує усі більш–менш важливі політичні й культурні заходи, входить у представницькі ради й комітети — тобто, одного дня задавши собі темп руху, дотримується його беззастережно. Хоча бурхлива громадська активність поета, драматурга, перекладача, депутата не зажди була запорукою позитивного оцінювання його дій: Івана Драча називають конформістом і (довелося наткнутися і на таке визначення) «майже дисидентом». Щодо даної розмови мені, чесно кажучи, найменше йшлося про політичну оцінку, хотілося більше отримати світоглядних відчуттів бувалого аксакала, ставлення до того, що відбулося й що незмінно циклічно повторюється в Україні, з ретроспективи літ. Погода (останній осяйний день бабиного літа) й обставини (зустріч відбувалася у сквері біля Театру Франка, де за кілька годин мав розпочатися творчий вечір–концерт Богдана Ступки) якраз сприяли таким намірам.