Мовчати або захищати грiх — це ще бiльший грiх

Я хочу жити в правовій незалежній Україні. І тому управляти нею мають мудрі, чесні, високоморальні українці–патріоти, які люблять свій народ, свою землю, на якій зросли, яка виховала їх у повазі й любові до всього рідного і святого. Щоб ми, українці, відкритими очима подивилися на реалії в нашій українській державі. Тому викликаю на словесну дуель пристрасних захисників Юлiї Тимошенко. Недавно прочитала в однiй iз газет інтерв’ю з народною артисткою Нiною Матвієнко «Боюсь, щоб вони її не отруїли». Хочу вас заспокоїти: не плачте і не побивайтеся над гіркою долею Ю. Тимошенко, що вона бідненька, така тендiтна мусить у тюрмi сама себе обслужити i навiть косу доводиться самій заплітати. Що ж вона за героїня, яка у скрутнiй ситуацiї зовсiм безпомічна? А ви кажете, що нам варто приклад iз неї брати. Не бійтеся, з нею нічого не трапиться, ніхто її не отруїть. Вона — не Ющенко, бо потрібна Москві, як повітря, і Кремль не залишить її у бідi.

Не закликайте, пані Матвієнко, народ на Майдан захищати її. Захищати треба Україну від рабства, зради і пристосуванців, бо втратимо незалежну державу. Всі ми пам’ятаємо передвиборчі гасла: «Вона — це Україна!». От тiльки запитання, яка? Україна — це, в першу чергу, сiм’я. Чи звучить там українська мова, яку, клянеться Юля, дуже любить. А хто в її родинi нею розмовляє? Чи подбала вона про нашу культуру, на ниві якої ви працюєте? Не подбала і не дбатиме, бо, як висловилася ще у 2005 році, що вона людина «російської культури».

Правдиво її охарактеризував покійний правозахисник, довголітній в’язень сумління, глибоко віруюча людина Іван Гель в «УМ»: для Ю. Тимошенко Україна — це полігон для наживи, а українці — сіра біомаса. Тільки не кажіть, панi Ніно, що ви безкорисливо підтримували її перед виборами, бо ніхто в те не повірить. Усіх вас вона щедро нагородила. Люди з Черкащини просили, щоб не присилала їм артистів, а гроші віддала на пам’ятник Василю Симоненку. Та де там, навіщо їй якiсь там пам’ятники. Її однопартійці в Полтаві кілька разів викидали хрест, де повинен стояти пам’ятник славному гетьману України Івановi Мазепі. Хiба вона не знала про цей злочин? Знала. Знала та мовчала.

Мовчала і тоді, коли на дружній нам грузинський народ посунула Москва. Аж тоді, коли всі держави засудили агресію Москви, особливо Україна на чолі з Президентом В. Ющенком, зрештою, їй нікуди було діватися, обережно, щоб не образити своєї покровительки, сказала, що Грузія повинна бути цілісною. Як же терпів тоді грузинський народ! Та що їй до людського горя. Вона — безсердечна гординя, яка закохана в себе і страждає манією величності. Понад усе хоче слави і влади. Не терпить критики, відразу мстить. Чи може така людина бути очільником держави, приносити щастя своєму народові? Звичайно, ні. Чи хтось бачив її з сім’єю на концертах або інших культурних заходах? Чи провідала коли будинки–сиротинці? Чи поцікавилася, як живуть ті бідні діти, чи допомогла їм і своїм прикладом показала, як треба любити Бога, рідний край? Чи згадала і вшанувала наших героїв, які віддали свої життя в ім’я України? Чи знає вона, як під час Кенгірського повстання загинуло понад 500 в’язнів, переважно жінок? Та подія сколихнула весь світ. У Чикаго є відділ Союзу українок під назвою «500 героїнь Кенгіру». Я підтримую з ними тісний зв’язок. Вони у 2004 р. вшановували пам’ять тих героїнь, збирали кошти, привезли нам і адресно від них допомогу. Моя товаришка з Івано–Франківська інвалід Ганна Линецька отримує персональну пенсію від нашого Президента В. Ющенка. А ви, панi Ніно, навіть ніколи не згадали про них у своїх піснях. Ви знайшли собі кумира — «героїню Тимошенко, мученицю, страдальницю», якій співали оди. Як сумно і боляче. За що ж вони вмирали? Хіба за те, щоб усякі негідники, які мали зовсім інші завдання, а саме: як догодити Москві, як нейтралізувати Президента Ющенка, як посіяти розбрат у нашій Україні. Це все мусила робити хитро, доволi конспіративно, а на людях показати, що все робить на благо України. Треба сказати, що спланований кремлівський проект разом з Януковичем вони виконали блискуче. Кожен iз них вніс свій вагомий доробок. Як писав киянин П. Симчак у статті «А козачка–то заслана» в «УМ». А як оцінити такий факт, коли Ю. Тимошенко вдруге стала Прем’єр–міністром, сказала, що за два роки вона виплатить усі заощадження вкладникам і армія буде професійною. А якщо не виконає тих обіцянок, то складе свої повноваження. Того не зробила. Виходить, слово — як горобець. Хіба так чинить посадовець найвищого рангу? Таким людям вірити не варто.

...Якось по радіо слухала передачу про видавництво книг і взагалі про розвиток культури в Україні i почула цікаву фразу, яку сказала доктор, здається Любанова: «Якщо людина кожен тиждень купує собі нову сукню, будьте певні, що книжки вона не купить». Над тим варто замислитись. А ось нещодавно знову радіо передає новину, що пан Томенко закликає, щоб партія «Наша Україна» виключила зi своїх лав нашого Президента (бо він таки наш), якщо хоче ввійти в опозицію. Яка зухвалість! Зупиніться, авантюристи. Ми вам кажемо — не діждетесь! Видно, добре злякалися, що дух козацьких вольностей у В. Ющенка підніме народ і не дасть себе загнати в ярмо. Запам’ятайте, всі лакеї, манкурти, безхребетні плазуни, що України вам уже ніколи ніхто не віддасть. Ми пережили тяжкі випробування, страждання і таки вистояли і при Божій помочі вибороли омріяну Незалежність і вам занапастити її не дамо.

...Дуже шкода, що ще одна зірка на українському небосхилі впала в калюжу, яку сама собі приготувала (маю на увазі Н. Матвієнко). Це трагедія для України. Але думаю, що вона зрозуміє, що зробила зле. Будемо просити Бога, щоб простив їй той гріх.

Щодо В. Ющенка, то він перебуває під опікою Божої Матері. В Зарваниці під час святої літургії блаженнійший патріарх УГКЦ Любомир поблагословив його і подарував образ Зарваницької Божої Матері. Вона покриє його і всю родину від усiлякого зла своїм чесним омофором, бо він потрібний нації, за нього моляться багато людей, а всі стріли, спрямовані в нього зі сторони наших недругів, обернуться на них. Це треба пам’ятати.

Дуже болить серце, що так багато кровi пролилося (я втратила майже всю велику родину, і таких сімей десятки тисяч), а воленьки справжньої досі нема. Тому вважаю своїм святим обов’язком (поки ще живу, бо залишилося нас, на жаль, дуже мало) донести до людей ту страшну жорстоку правду і розповісти, що робили з нами ті нелюди, зайди–окупанти.

Після Кенгірського повстання ми, шість дівчат, опинились у закритій тюрмі в Кургані. Там зустрілися з дівчатами–страйкарями з Норильська. Серед них була естонка Аста Тофрі. Вона сказала таке: «Я схиляюся перед вашим українським народом–гігантом, велетнем духу, що він, голодний, замучений, у рваній одежі, зумів піднятися сам і повести за собою інші народи проти спільного ворога — більшовицько–комуністичного тирана. Особливо дивує героїзм ваших дівчат. Як вони безмежно люблять свій рідний край, як завзято захищають його. Я впевнена, що ваша Україна буде вільною і прекрасною. Вона має своїх добрих дітей, які готові вмерти за неї». Так напророчила нам та чесна і добра дівчина з Естонії. І ви, панi Матвієнко, рівняєте їх зi своєю «героїнею Тимошенко». Та побійтесь Бога. Вони вмирали за вас, за Україну. А за що сидить Тимошенко? Де ж її героїзм? Що вона залишить по собі? Вам варто над тим задуматися. Пам’ятайте, що колись із могил почуєте докір тих, що вмирали за вас. Що ж тоді скаже ваша совість? Але це вже ваша проблема. Господи, прости мені. Ти кажеш, що й ворога треба любити, а я не можу змусити себе на такий великий благородний вчинок. Я не хочу помсти. Хочу, щоб ті, котрі роблять нам кривду, покаялися і більше не грішили. Хочу, щоб Тимошенко звільнили з–під арешту, але вона має відповісти перед народом і перед Богом за всі свої недобрі гріховні вчинки. А їх у неї багато.

Марiя ПЕТРОЩУК–КУШПЕТА,
полiтв’язень, учасник Кенгiрського
повстання — член всеукраїнської
координацiйної ради Союзу українок

Сокаль, Львiвська область