Усі українські туристичні міста віднедавна обзавелися модними нині книжками–«візитівками»: збірками старих видових поштівок.
Ось «Севастополь на фотографиях и открытках» (Севастополь: Салта). Зазвичай ініціаторами цих видань стають люди постійного пошуку та нестримного бажання ділитися відкриттями — колекціонери. У нашому випадку — це Вадим Прокопенков, упорядник проекту. Йому вдалося проілюструвати всі періоди історії міста, навіть той, що стосується часів палеоліту (на світлині — груповий портрет дореволюційних археологів на розкопі). Ясна річ, щедро представлений Херсонес — як на мене, чи не найкращими в альбомі високомистецькими світлинами. Чого варта лише одна із головних фотографій, де органічно, без зайвого, «умістилися» й колони античної базиліки, і танкер на горизонті, і весь місцевий «джентльменський набір» — скеля, об яку розбивається дика хвиля у високу й прозору на сонці піну.
Упорядник явно надав перевагу екзотичним інтонаціям добре відомих краєвидів. Ось вхід до Севастопольської бухти під час шторму: видно, як потопає невеличка шхуна. А ось на тлі Пам’ятника загиблим кораблям — перші тутешні літаки–«етажерки». Або геть незвична архітектура Петропавлівського собору, схожого на давньогрецький Парфенон. Чи види Інкермана, колишнього міста–держави Феодоро, куди не так часто зазирають туристи. Та й той самий Херсонес узимку, під снігом, — таки справжня візуальна дивовижа. Утім сама природа великого Севастополя — унікально–екзотична. На півночі — міжрічкові долини степового характеру; на півдні — субтропічна зона; до всього, саме у Севастополі сходяться три гряди Кримських гір. Словом, фотографічний рай.
Цікаво зіставити роботи старих фотомайстрів та світлярів радянської доби. На зміну екзотизму приходить виразний символізм, фотографії починають жити власним життям, без огляду на «обов’язок» щось там ілюструвати. Сучасна фотографія щедро представлена художньою аерозйомкою. А ще один рівень несподіваних порівнянь — розміщені у кінці знімки «севастопольських» місць на світовій мапі, що з’явилися після Кримської війни 1853–1856 років. У Парижі, наприклад, є Севастопольський бульвар та станція метро «Севастопольська». Містечка під назвою Севастополь з’явилися колись в Італії, Канаді, Сполучених Штатах і навіть на острові Маврикій. А в Австралії ветерани Кримської війни заснували місто Балаклава.
Книжка має всі компоненти гарного подарунка, але водночас вона схожа на іскристий лимонад: смачно, красиво, але малопоживно. Бракує атрибутики старих знімків (хто й коли знімав) та пояснювальної (власне, туристичної) інформації: що на цьому місці в сучасному Севастополі тепер.
Цю прогалину значною мірою усунуто у другому виданні цього багатокнижкового проекту: «Севастополь на литографиях и гравюрах». Щоправда, «путівник по гравюрах» уміщено наприкінці, а знати, як же час трансформував те, що зафіксував художник ХІХ століття, — хочеться одразу, не відриваючись від сторінки. Немає, на жаль, і пояснення деяких технологічних моментів: приміром, у який спосіб старі живописці малювали краєвиди «з пташиного лету»?
У цьому альбомі ще більше екзотики — художники явно акцентували на цьому. Скажімо, аркуш «Руїни Севастополя» (після Кримської війни) виразно перегукуються з античними грецькими пейзажами; «Балаклавська бухта взимку» — нагадує школу давніх фламандських майстрів. Багато гравюр — ніби ілюстрації до чарівного світу романтичних книжок Олександра Гріна.
Значною мірою репродуковано альбом британського військового кореспондента, художника–баталіста Вільяма Симпсона, цей раритет вийшов друком 1855 року. Звався він «Театр воєнних дій на Сході» — і це справді ілюстративний театр, що яскраво і привабливо репрезентує тодішній Севастополь та околиці (якщо, звичайно, не розглядати власне батальних сцен). Іще одна давня книжка–унікум, репродукована в нашому альбомі — «Рисунки к исследованию рыболовства на Черном и Азовском морях» 1871 року. Здавалося б, навчальний довідник, а ілюстрації гідні прикрасити найвишуканіший інтер’єр.
Узагалі–то обидві рецензовані книжки можна було б об’єднати в одну, що лише підсилило б її візуальний ефект. Судіть самі: на одному розвороті — стара світлина, гравюра з того самого краєвиду та сучасний фотовигляд місцини. Плюс коротка історія метаморфоз. Але упорядник пішов іншим шляхом: анонсовано вихід ще кількох тематичних альбомів — Севастополь у малярстві, в архітектурі, в літопису битв Кримської та Другої світової війн, у персоналіях.
У Львові щойно випущено дослідження Ірини Котлобулатової «Львів на фотографії–2: 1860–2011» (Л.: Центр Європи). Тут підхід протилежний: акцент зроблено не на приємних красивостях, а, як пише авторка, «головним критерієм добору знімків була пізнавальна цінність матеріалу». Це — продовження однойменної публікації, яка з’явилася п’ять років тому. В альбомі понад 300 дбайливо реставрованих світлин, дві третини яких оприлюднено вперше.
Пані Котлобулатова — відомий львівський науковець–краєзнавець, що прекрасно володіє словом. Тож її коментарі до світлин — захоплююча розповідь про те, що відбувалося й відбувається із цим містом. Більшість старих фотографій унікальна тим, що показує об’єкти, яких більше немає. Ось, наприклад, фото 1861 року, на якому зафіксовано першу міську броварню. Тепер тут — знаменитий сучасний виробник «Львівського» пива. Або тогочасний знімок вокзалу, в якому нелегко розгледіти абриси сучасного палацу. На іншому фото — три пішохідні мости через річку Полтву. Нині її заховано під проспектом Свободи — львівським Хрещатиком.
Більшість представлених знімків — репортажні. Увічнено події, які так чи інакше вплинули на історію міста. Й необов’язково це були, сказати б, «підручникові» події. Скажімо, колективне фото «працівників м’ясної промисловості на Крайовій виставці 1894 р.» — півтори сотні селян, зодягнутих у костюми–трійки та капелюхи–котелки (аякже, підприємці!). І коментар: «В останній день голова виставкового комітету князь Адам Сапєга влаштував на території виставки сніданок для селян, що експонували худобу». А ось базар на Краківській, де 1876–го зведено взірцевий для всієї Австро–угорської імперії критий ринок — прототип сучасних супермаркетів. Тут — новинка піар–технологій з початку 1930–х: рекламний автопробіг кондитерської фабрики «Бранка», нинішнього «Світоча». Онде — у спортивному «Мерседесі» їде тодішній Шумахер, теж німець Рудольф Караччіола, що вкотре став чемпіоном світу на львівських перегонах 1932–го. Зовнішній вигляд та інтер’єр Дому убогих. Утримувала його місцева влада з таких джерел: «1) З міської каси 300 ринських; 2) з польського театру з кожного показу 40 ринських; 3) з видовищ; 4) з феєрверків; 5) від приїжджих артистів; 6) з поліційної каси — від адміністративних штрафів; 7) дохід з кожного 8–го білету казино». А ось зазнімковано відкриття цілої нової вулиці — імені Юзефа Крашевського. На цю подію запросили самого польського письменника.
Чимало фотографій зафіксували вигляд різної монументальної пропаганди: чи то гітлерівської, чи то cталінської. Деякі з тих пам’ятників були справжніми мистецькими продуктами. На їхньому тлі фотографувалися сім’ями, приходили цілими весіллями. Більшість тих скульптур знищено, і то, мабуть, добре. Бо, як писала культуролог Сьюзен Зонтаґ, «індустріальні суспільства перетворюють своїх громадян на наркоманів, які впиваються образами, і це найстрашніша форма забруднення психіки» («Про фотографію» (К.: Основи, 2002).
Але не лише репортажність — козир цього видання. Це ще й збірний альбом–бенефіс найвідоміших львівських фотографів, що розгортає перед нами історію становлення цього мистецтва і розвиток різних його напрямків. Ось Адам Ленкевич (початок ХХ ст.), що сміливо й виклично експериментував з ракурсами зйомки. Марек Мюнц (1930–ті) зробив мірилом архітектурного ландшафту випадкового перехожого. Його сучасник Ян Юзеф Отко зробив «головним героєм» своїх краєвидів нічне освітлення.
Якщо вже продовжувати асоціації, то книжка «Львів на фотографії–2» багатьма своїми репродукціями нагадує атмосферу львівського циклу романів Марека Краєвського, одного з найпопулярніших сучасних польських письменників.