Таємничість «власного бажання»

      Ясна річ, що на запитання, винесене у підзаголовок цього матеріалу, краще за все міг би відповісти сам суддя Корчистий. Відставка судді, який свого часу виправдав Юрія Вередюка (обраного на роль убивці журналіста Александрова), сталася 20 травня цього року. Ми довго чекали на приїзд Івана Івановича у Київ, аби поспілкуватися із ним особисто. Проте коли, як нам здавалось, попередньої домовленості про зустріч вже було досягнуто, Іван Корчистий сказав у телефонній розмові, що коментувати мотиви своєї відставки він не буде. «Я звільнився і звільнився... Щось пояснювати — ні, я вважаю, що це буде некоректно».

      Суддя Корчистий відомий не лише своєю роллю у справі про вбивство Александрова. (Тоді він проявив справжню громадянську мужність — попри заяложеність цього вислову, інших, більш влучних, слів тут не підбереш. Адже піти всупереч настроям і планам обвинувачення, яке вже визначилось із тим, кого зробити цапом-відбувайлом у справі, яку хотілося якнайшвидше сплавити в архів, було зовсім не просто. І небезпечно з огляду на подальшу свою кар'єру). На жаль, Іван Корчистий заслужив ще й реноме людини, яка уникає контактів з пресою. Що ж, це, безумовно, право і вибір самого Корчистого, тим більше тепер, коли він склав з себе обов'язки служителя Феміди. Шкода лише, що, оскільки розмов довкола відставки Івана Корчистого все одно не уникнути, ці самі розмови доведеться викладати у вигляді версій і припущень, а не інформації з першоджерела.

      Останньої не отримали і депутати Верховної Ради, у стінах якої розглядали питання про відставку Корчистого (згідно із законом, дозвіл на звільнення судді дає парламент). Зі стенограми засідання ВР за 20 травня слідує, що питання про відставку Корчистого (а разом із ним й інших суддів, які виявили бажання добровільно піти з посади) порушив голова Комітету з правової політики Василь Онопенко. Після чого лише один із присутніх у залі депутатів — бютівець Андрій Шкіль — поставив запитання: «Чи це, бува, не той Корчистий, який судив убивцю Александрова — так званого Вередюка. Якщо це він, то поясніть, що сталося з ним, чому він іде у відставку, і звідки у нього з'явилося це бажання? (...) Тому що, судячи з його паспортних даних, на пенсію він ще не мав збиратися. Якщо це тиск, то хто, чому і як? Будь ласка, роз'ясніть нам цю ситуацію».

      На що Василь Онопенко «роз'яснює» дослівно наступне: «Ну, Андрій Васильович, я жодних сигналів від Корчистого, від когось іншого на Вищій раді юстиції не чув, що на нього є тиск. Я не знаю, чи це він, чи не він. Я думаю, що, можливо, хтось від Верховного Суду чи Вищої ради юстиції скаже. Він подав заяву власноруч і просить задовольнити її». Отже, це був він чи не він — «той самий Корчистий»? Це був він.

      А щодо тиску на Корчистого та згадок про Вищу раду юстиції, то слід зазначити наступне. Як прокоментував для «УМ» член ВРЮ Микола Мельник, складаючи заяву про звільнення, суддя обов'язково має повідомити Вищу раду про те, з чим пов'язане таке його бажання. Власне, у подробиці він вдаватися не повинен, але на питання, чи мав місце примус щодо нього, відповісти мусить. Як вирішувалось питання саме по Корчистому, Мельник не знає, проте говорить, що, «оскільки голова профільного комітету доповідав це на сесії, це означає, що на запитання, чи вплинув хтось на бажання судді скласти свої обов'язки, він відповів негативно, тобто заявив, що ніякого тиску на нього не було».

      Проте в поінформованих колах все одно говорять про те, що із відставкою Корчистого не все так просто. Джерела «УМ» твердять, що в Корчистого виник конфлікт з Головою Верховного Суду Василем Маляренком, який, власне, вже давно не може простити Корчистому Вередюка. На підтвердження цієї версії свідчить те, що, коли у 2002 році ВСУ скасував виправдальний вирок Донецького апеляційного суду, винесений суддею цього суду Корчистим Юрію Вередюку, Судову палату у кримінальних справах ВСУ очолював саме Василь Маляренко. Маляренко (а точніше — кримінальна палата ВСУ в його особі) тоді відновив кримінальне провадження у справі Вередюка. І це не дивлячись навіть на те, що суб'єкт обвинувачення — «бомж» Вередюк — вже помер (за офіційною версією, внаслідок хвороби серця).

      Іще Василь Маляренко відомий тим, що є фігурантом мельниченківських записів. І хоча це не торкається його потенційного конфлікту з Корчистим, як додаткова характеристика до його портрета така згадка має право на існування. Як засвідчує «кучмотека» сайту «5-й елемент», в одній з розмов з «гарантом» тодішній голова ДПА України Микола Азаров ділиться планами фальсифікації кримінальної справи проти Бориса Фельдмана та банку «Слов'янський», а головним «юридичним радником» цього процесу, за словами Азарова, виступає якраз Маляренко. «Трєбуєтся согласованноє решеніє. Вот, положим, сєйчас, шо ми хотім імєть: желєзниє обвінєнія во взяткє. В чьом ета взятка виражалась: оні іспользовалі свойо служебноє положеніє (...) Ето 100%, консультіровалісь у Маляренко — ето Верховний Суд, у спєціалістов Верховного Суда. 100% обвінєніє по взяткє проходіт. Наша геніальная Гєнєральная прокуратура говоріт: нєт основаній... Значіт, почєму ми хотім взять за взятку, потому что нєуплата налогов — трудно доказуємоє дєло, страшно трудно доказуємоє. Поетому, пока дойдьот дєло до суда, конєшно трудно, а взятку... закрить іх там і судєбний процес пойдьот (...)», — говорить Азаров Кучмі.

      Призначення Василя Маляренка головою ВСУ пов'язують із допомогою певним особам у ряді інших «страшно трудних» справ. Знову ж таки, вживаючи вираз «подейкують», зазначимо, що однією з таких справ вважають якраз «вказання на своє місце» судді Корчистому. Проте істина в цій справі лишається відомою лише втаємниченим.