(Малюнок Валентина ДРУЖИНIНА.)
«Сьогодні не тільки Мукачів перетворився на Палермо (столицю сицилійської мафії. — Ред.) — сьогодні вся Україна там, де відбуваються виборчі перегони, перетворилася в суцільне Палермо». Саме так оцінює ситуацію Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.
Голова парламентської комісії Олександр Зінченко у своєму виступі перед Верховною Радою спеціально зауважив, що мукачівські події виявили новітні технології фальсифікації виборчого процесу, з'явилася «власна українська виборча арифметика»: «Це тоді, коли абсолютно не важливо, як проголосували громадяни, а необхідний результат відомий наперед». На жаль, про цю небезпеку заговорили тільки зараз, коли знахабніла злочинність практично взяла владу у свої руки. Однак така «виборча арифметика» широко застосовувалася і раніше, зокрема у скандальній історії з підбиттям результатів голосування під час виборів до парламенту в Лозівському одномандатному виборчому окрузі № 180 Харківської області.
Ось уже понад два роки ця історія не сходить зі шпальт парламентської газети «Голос України» та документації правоохоронних органів. І тільки мукачівські події примусили декого з можновладців по-новому придивитися до «лозівської» історії.
В окрузі № 180 основна боротьба розгорнулася між народним депутатом III скликання Іваном Діяком, обраним у цьому ж окрузі 1998 року, і заїжджим із Харкова власником приватної комерційної «імперії» Анатолієм Гіршфельдом. Перший пропрацював в окрузі близько 30 років, був добре відомий своїми справами, тому його перемога не викликала особливих сумнівів. Урешті-решт так і сталося 4 квітня 2002 року, коли окружна виборча комісія, повторно ретельно перевіривши всі закиди конкурентів Діяка, визнала їх безпідставними і проголосила Діякову перемогу. Адже інший імовірний кандидат — Анатолій Мойсейович Гіршфельд — був для виборців маловідомим. Його єдиним зв'язком з округом були постійні бізнес-контакти з Лозівським ковальсько-механічним заводом, котрі для самого заводу закінчилися банкрутством за позовом фірми Гіршфельда. Це була доволі розповсюджена на той час схема приватизації (а точніше, злочинного розкрадання) державної власності, доки Указом Президента України у вересні 2002 року не було накладено мораторій на банкрутство державних підприємств, щоб зруйнувати такий механізм тіньової приватизації в країні.
Чи не нагадує це Мукачів квітня 2004-го? Як зауважила омбудсман Ніна Карпачова, котра під час моніторингу дотримання виборчих прав громадян у закарпатському райцентрі особисто побувала на абсолютній більшості виборчих дільниць, перемогу на виборах отримав «нашоукраїнець» Балога, але головою міськради оголосили іншого кандидата. Подібне сталося й у Лозовій двома роками раніше.
Гіршфельд звернувся до Апеляційного суду Харківської області з вимогою оголосити недійсними результати голосування за всіма тими виборчими дільницями, де він програв вибори Діяку з великою різницею. Проте суд залишив цю вимогу Гіршфельда без задоволення, не наважившись оголосити недійсними результати голосування 7416 громадян. Зате на це з легкістю погодилася голова окружної виборчої комісії № 180 В. Годіна. 10 квітня 2002 року вона «протягнула» через ОВК рішення, згідно з яким було оголошено недійсними результати виборів за сімома виборчими дільницями, а переможцем на виборах — за результатами голосування на решті дільниць — визнано Гіршфельда. Так він отримав перевагу аж... у 92 голоси. Для цього довелося відмовити у конституційному праві обирати 7,5 тисячам мешканцiв округу.
Усі дільничні комісії виступили з різким протестом проти зухвалих дій голови окружкому, але пані Годіна їх проігнорувала. До речі, це стало ще одним грубим порушенням виборчого законодавства. Зокрема, статей З0, 31 і 72 Закону «Про вибори народних депутатів України», де передбачена обов'язкова участь дільничних комісій у розробці та прийнятті рішень окружкому з таких питань.
Скаргу Івана Діяка на відверті порушення виборчого та кримінального законодавства Верховний Суд України залишив без розгляду. Обгрунтування було дивовижним: скарги на дії окружкому щодо встановлення результатів голосування подаються в перші п’ять днів після виборів. Тобто до 5 квітня 2002 року. А скарги Діяка були подані 12 квітня, тому не підлягають розгляду. Іншими словами, Діяк до 5 квітня мав оскаржити дії, котрі відбулися лише 10 квітня! Цікаво, як це можна було зробити? Тим більше що до 10 квітня Іван Діяк вважався обраним народним депутатом. Конституційний Суд України згодом підтвердив, що норми закону, за які сховався суддя Верховного Суду, прямо суперечать Конституції. Однак усе залишилося на своїх місцях.
Воістину, великі гроші роблять неможливе реальним.
Цей абсурд виглядав би смішним, якби таким чином не захищалися від кримінальної відповідальності злочини, котрими сфальсифіковано результати виборів. Крім того, зігноровано норми Основного закону.
Постає питання: а чому, власне, Годіна так старалася для Гіршфельда? А все просто. В. Годіна є працівником Лозівського ковальсько-механічного заводу, фактичним господарем якого була комерційна структура, де засновником і президентом — кандидат у депутати А. Гіршфельд, а директором заводу — його довірена особа на виборах В. Христофоров. Тому хоча безпосередньо прямої підпорядкованості Годіної Гіршфельду й немає, проте її залежність уявити неважко.
Щоправда, при створенні нових протоколів про результати виборів у 180-му окрузі, які обгрунтовували «перемогу» Гіршфельда, не обійшлося без ляпів. Невідомим чином у протоколі з'явився підпис члена окружкому, котрого взагалі не було на засіданні. Як згодом встановить прокуратура, цього підпису не могло з'явитися й після засідання. Вочевидь, далася взнаки поспішність Годіної, тому на поверхню випливла службова підробка. Щоб уникнути зайвих питань і перевірки протоколів, Годіна негайно викликала «швидку допомогу» й заховалася у лікарні.
Самі списки виборців та протоколи були надійно замкнені у приміщенні Лозівської міськради, хоча мали бути передані на зберігання до державної архівної установи. Тодішній голова Центрвиборчкому Михайло Рябець тричі вимагав від прокуратури забезпечити дотримання діючого законодавства. У травні 2003 року прокурор Харківської області Кривобок навіть визнав, що перевіркою встановлено факт порушення ст. 86 і вжито заходів для його усунення. А саме — виборча документація окружної комісії № 180 переведена на зберігання з Лозівської міськради до державного архіву Харківської області. Однак, як незабаром виявилося, прокуратура свідомо ввела в оману голову ЦВК! Списки виборців, бюлетені та інші документи так і не рушили з місця. Лозівський міський голова С. Литвинов навіть назвав їх секретними, аби виключити будь-який доступ до виборчої документації.
Копії цієї документації свідчать про наявність у діях голови ОВК № 180 Годіної ознак складу кримінального злочину, передбаченого ст. 157, ст. 158 ч. З КК України. Дослідити додаткові списки виборців і зупинити кримінальну справу не вдасться. Тому виборча документація окружкому надійно похована і чекає свого часу, коли її можна буде знищити. Триматися залишилося недовго — тільки рік!
У Мукачеві ми спостерігали ще брутальніші дії, коли «незручні» списки виборців, бюлетені й протоколи просто викрали або знищили. Вочевидь, злочинці взагалі не звертали уваги на можливу реакцію правоохоронних органів. Напевно, знали, що боятися нічого. Принаймні «слідчі» дії по лозівській виборчій історії додали їм упевненості у своїй безкарності.
Звернення великих груп народних депутатів, які представляють усі парламентські політичні сили, звернення окремих фракцій, звернення керівництва ЦВК, чотири поспіль рішення Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю — все виявилося проігнорованим з боку органів прокуратури. Останні спромоглися виносити рішення про відсутність складу злочину без будь-якої перевірки та не очікуючи результатів ними ж призначених експертиз. Увесь цинізм прокуратури, яка видає цей фарс за слідчі дії, криється у неофіційному визнанні прокурора: «Якщо мені дадуть вказівку — все виведу на чисту воду!» Однак видно, що вказівки немає, а без вказівки немає і слідчих дій. То що ж, вибори в Україні перетворені на профанацію шляхом скоєння кримінального злочину, а головний правоохоронний орган держави — прокуратура — стоїть на сторожі кримінальних здобутків?
Пояснюючи причини та умови кримінальних подій на виборах у Мукачеві, віце-спікер Олександр Зінченко прямо сказав: «Ми спостерігаємо тісне переплетіння інтересів влади, силових структур та криміналітету». Вибори у Лозівському окрузі яскраво продемонстрували це двома роками раніше.
Є тиск із боку певних кіл, які поєднують у собі владу і великий бізнес. Пан Гіршфельд — власник «Української промислово-енергетичної компанії», десятка великих фабрик та заводів — безумовно, має до них відношення. Тому-то й чиниться тиск на прокуратуру з метою заблокувати слідство, а на Івана Діяка — з метою примусити його забрати з прокуратури свої скарги. Чи дивні такі збіги інтересів i тісна координація дій для приховування злочинів між представниками влади та бізнесу? Це явище добре знайоме світові і має давню назву — КОРУПЦІЯ.
Враховуючи багато схожостей між «виборчою арифметикою», застосованою в Мукачеві-2004 та Лозовій-2002, хотів би зауважити: подій на Закарпатті не відбулося б, якби при розгляді злочинів у Лозовій правоохоронні органи не прикривали б винних. Тенденція триває.
Владі потрібно схаменутися. Адже якщо сьогодні результати волевиявлення народу підмінюють і виправляють за допомогою кримінальних злочинів, то завтра в нашого народу просто не залишиться інших шляхів примусити чиновників рахуватися з його волею, крім революційної зміни влади.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
