У світлі розмов про неминучу епідемію грипу на початку цієї зими фільм «Зараза», що вийшов в український прокат, може видатися дуже навіть актуальним. Як інструкція до дій у нестандартних ситуаціях — що робити, коли вірус поширюється у геометричній прогресії, а населення втрачає здоровий глузд під час панічних заворушень. Пригадуєте ситуацію зі свинячим грипом в Україні кілька років тому? В американському світі Содерберга виникають ті саме проблеми, що і в українському, — уряд дурить, а підприємці наживаються. Ролі хороших і поганих персонажів, що задіяні у цій ситуації на різних рівнях, грають усуціль зірки: Гвінет Пелтроу, Метт Деймон, Кейт Уїнслет, Маріон Котійяр, Джуд Лоу... Навіщо режисеру знадобилося нас лякати заразними історіями і сценою із трепанацією черепа Гвінет Пелтроу, розповість сам Содерберг.
— Існує чимало фільмів про вірусні епідемії. Чи ви відчували, що зараз саме час зняти таке кіно як «Зараза»?
— Кожен (режисер, сценарист, продюсери. — Ред.) відчував, що потрібен ультрареалістичний фільм на дану тему. І весь процес iз підготовки розгортався так швидко, що мене це навіть здивувало, оскільки відомо, як кінобізнес сьогодні реагує на драми.
— Чи вплинув цей фільм на вашу поведінку? Чи наважитеся ви тепер, наприклад, їсти арахіс у барах?
— Не знаю, чи моя поведінка змінилася. Але тепер я усвідомлюю проблему. От хтось із команди візажистів передав мені губний бальзам, я взяв його і протер паперовим носовичком, але хто знає, чи це спрацює у випадку чого. Якщо я вже через це пройшов, то завжди пам’ятатиму. На допрем’єрних показах було цікаво спостерігати, як після закінчення сеансу 400 людей усвідомлювали, що сидять серед незнайомців і торкалися перед тим неконтрольовано всіх речей.
— Чи були певні домовленості щодо використання жанру трилеру, якого ви свідомо уникали у цьому фільмі?
— Так, одним із правил було те, що ми не могли рухатися туди, де не був наш герой. Ми не могли переключатися на місто чи групу людей, де ми ніколи не були і нікого не знали. І це важливе правило для фільму, в якому ти намагаєшся надати значення чомусь, що відбувається на масштабному рівні. Коли ми дивимося якийсь фільм–катастрофу, то концентруємося на такій ідеї — раптом ти опиняєшся у Парижі, де ніколи не був, але де щось трапилося, і там є люди, з якими ти емоційно не пов’язаний. Тобто ми намагалися, щоб наш фільм був епічним і інтимним водночас.
— Розкажіть про те, як ви досягали цього балансу.
— Чесно кажучи, я намагався зробити все дуже, дуже просто. Це означало знімання фільму двома об’єктивами. І коли ми працювали над певною сценою, я намагався зняти якомога менше дублів замість того, щоб робити якомога більше. Я дійсно хотів зняти найпростіший фільм, який я будь–коли робив. Моєю установкою було: «Я хочу, щоб усе було просто, щоб кожен кадр мав певне значення. Не хочу нічого марнувати». І якщо ви викинете один кадр, то це щось послабить. Тобто це було так: зйомки на рівні очей, ніяких зйомок за допомогою крана чи панорамних зйомок. Все мало бути просто, щоб глядач пильнував за тим, що відбувається за сюжетом.
— Чи можете ви розказати про зйомки розтину персонажа, якого зіграла Гвінет Пелтроу?
— Гвінет — солдат. Вона хотіла, щоб усе було максимально точно. Гадаю, вона відчувала, що це буде свого роду дивний, культовий епізод (сміється). Це може вас здивувати, але зйомки відбувалися природно, без використання будь–яких «штучок» — ні паузи під час зйомок, ні пришвидшення темпу зйомок. Вона лише лежала спокійно, і це дало дійсно хороший ефект.