Вуді і капусник

«Симпатично» — це перша реакція на фільм Вуді Аллена «Опівночі в Парижі» (Midnight in Paris). Як чашка кави і свіжий круасан, він тонізує й дає позитивний заряд на цілий день, тому хочеться рекомендувати дивитися цей фільм зранку — у будні з колегами, а у вихідні з коханими (незважаючи на назву фільму й те, що всі чудеса з головним героєм відбуваються вночі). Тоді здоровий коктейль із самоіронії, любові й дещиці наївності допоможе вам прожити ще один повний задоволення день.

«Опівночі в Парижі» — скетч, у якому 75–річний Вуді Аллен вимальовує образ знаменитого міста, не гребуючи стереотипними уявленнями про нього: Париж — це обійстя романтиків, богеми й сексуально вільних людей. Майже таким (хіба що не з останньою характеристикою поки що) у це місто приїздить американський сценарист Гіл (Оуен Уїлсон), втомлений від переписування голлівудських сюжетів і з надією стати справжнім письменником. Проте його наречена Інес (Рейчел Макадамс) не поділяє романтичних поривів партнера, вона більш прагматична, в міру дурненька й неймовірно самозакохана. Зустрівши випадково в Парижі свою університетську любов, а тепер викладача Сорбонни, дівчина пропонує йому відрецензувати рукопис Гіла, над яким вона відверто насміхається. Разом — а ще батьки Інес — вони утворюють клуб дурисвітів, яких глядач правильно починає ненавидіти від початку фільму, співчуваючи останньому американському романтику Гілу (кажуть, що Гіл — альтер его Вуді Аллена, щоправда, цей образ гіпертрофований: на противагу реальному Аллену кіношний герой — високий, плечистий, надміру наївний блондин). Але як винагороду однієї ночі наш герой отримує нагоду потрапити у Париж часів його кумирів — Хемінгуея, Фітцжеральда, Гертруди Штайн, поряд з якими час від часу виринають Пікассо, Далі, Бунюель... Штайн дає позитивну рецензію на його роман, Хемінгуей йому заздрить, а муза Пікассо — Адріана — закохується у простачка з першого погляду. І всі разом вони відкривають йому очі на очевидне: його життя — це не його життя. Хоча й те, за чим він ностальгує, — марно втрачений час. Як добрі духи, вони йому нашіптують банальну, але таку важку до розуміння істину, — жити треба тут і тепер... Тільки перш ніж розчарувати непретензійними діалогами наприкінці фільму, Вуді Аллен дарує нам розвагу вгадувати у кожному новому персонажі тих великих, про яких ми читали томи вигаданих і не дуже біографій, та коментувати, наскільки той чи інший актор відповідає прототипу. Далі — у виконанні Едріана Броуді, Штайн — Кейті Бейтс, Адріана — Маріон Котійяр. А ще є Карла Бруні — у ролі фактично себе: привабливої француженки, експерта у любовних питаннях, незважаючи на те, що наразі її основна професія зовсім інша.

Тобто кожен глядач у фільмі знайде своє: віртуальну туристичну подорож у Париж, улюблених акторів, рефлексії щодо власних переживань. Недарма в Штатах картина стала найкасовішим з усіх проектів Вуді Аллена, обійшовши навіть «Ханну та її сестер» — при бюджеті 30 млн. доларів «Опівніч» заробила там понад 54 млн. Але в Україні душевну лавсторі милого старенького покажуть в обмеженому прокаті. Як зізнався директор з кінопрокату компанії «Інтер–Фільм» Дмитро Кірієнко, ставки вони роблять на такий потенційний блокбасетр, як «Три мушкетери в 3D» iз Мілою Йовович, а Вуді Аллена, як–то кажуть, показують для душі.