Кожен знає, що калина — символ України. Утiм мало хто асоціює ці червоні ягоди, які втрачають гірчинку лише після заморозків, з кулінарією. Ну хіба бабусин чай з калиною від застуди. Проте раніше калина була частим гостем на нашому столі. З неї готували чудові кисло–гіркуваті соуси для м’яса і риби, її додавали до тіста, коли пекли хліб, із свіжих плодів робили неперевершений калиновий квас і кисіль «калинник», з нею варили вареники, квасили капусту, пекли пиріжки, вигадували мармелади, пастилу та варення, настоювали морси чи просто сушили (зацукрювали) в меду. Про все це мені нагадала Ольга Пирогова, філолог–славіст, яка народилася в Україні, а зараз постійно мешкає в Росії. Побувавши якось на гостинах у рiднi, панi Ольга зготувала м’ясо з калиною. Ця страва для мене стала просто гастрономічним відкриттям! І вже через кілька днів новим смаком я дивувала своїх рідних. А тепер маю повноцінне калинове меню.

Хто з вас не пам’ятає тоненьких хрустких вафель, які мама смажила на важезному агрегаті, схожому на дві сковорідки? Ті вафлі, які треба було скручувати ще гарячими, обпікаючи пальці, але винагорода того вартувала — конуси, начинені вершковим кремом чи згущеним молоком (а може, якоюсь особливою сумішшю за секретним рецептом мами), розчинялися у роті миттю і змушували мріяти про наступну порцію. Зараз такі вафельниці лишилися хіба що у дуже запасливих господинь чи любителів антикваріату, бо на зміну їм прийшли зовсім нові електричні помічники. Такі вафельниці дозволяють готувати вафлі навіть на сніданок, попередньо максимум за 10 хвилин замісивши тісто.