Перед відкриттям 86–го сезону на великій сцені Театру імені Лесі Українки поставили столи, приготували чай і запросили артистів, які пропрацювали в Російській драмі 25, 30, 40, 45 років... Вони говорили про театр, свої ролі на цій сцені, переповідали байки і згадували залаштункові подробиці колись такого бурхливого життя. Розмови корифеїв, їхні діалоги, монологи слухала молодь, а саму зустріч знімав канал «Культура» — згодом на основі цих записів створять фільм про театр. Який цього сезону відзначить аж три круглі дати у своїй історії: 120–й сезон першого стаціонарного російського театру в Україні, 85 років як театр отримав статус державного і 70–річчя з дня присвоєння йому імені Лесі Українки. Про прем’єри і плани сезону 2011—2012 розповідає художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович.
— Михайле Юрійовичу, у вашій жовтневій афіші заявлено аж три прем’єри — стартували ви досить активно...
— Наприкінці минулого сезону в нас відбувся фестиваль «Чужий серед чужих», який набув великої популярності і певного значення. Він був присвячений проблемі еміграції у сучасному світі, співіснуванню емігрантів і корінних народів. Прекрасні вистави привезли з Німеччини, Канади, і ми самі підготували три спектаклі на цю тему. І це вийшло настільки цікаво, що ці наші вистави за сучасними німецькими п’єсами — «Чорні діви», «Норд–Ост» і «Справа честі» — ми вписали до нашого репертуару, вони йтимуть на Новій сцені.
— В осінніх планах Російської драми також — вистава з цікавою назвою «Жирна свиня»...
— Так, її ми зіграємо 10 листопада. На мiй погляд, цей твір Ніла ЛаБута продовжує найкращі традиції американської драматургії Артура Міллера. Наша вистава буде фактично європейською прем’єрою — МХАТ цю п’єсу не ризикнув ставити, у них вона пролежала вісім років, Олег Табаков та Анатолій Смілянський віддали її нам. Це дуже сучасна п’єса про різновиди людського конформізму, що є справжньою виразкою нашого часу, яка роз’їдає всі прошарки суспільства. Ця проблема у даному випадку хвилює не лише мене як режисера, у нас зайняті молоді актори, які дуже активно, щиро, я б навіть сказав азартно її репетирують. Для того щоб зіграти у цій виставі, акторам довелося освоювати суміжні види мистецтва: співати, бити чечітку... Я не хочу проводити аж занадто високі паралелі, але це справді серйозна п’єса, драматична, гостра, яка може стати фундаментом для становлення цілого покоління акторів. Коли в 1924 році вийшли «Дні Турбіних», то завдяки цій виставі відбулося молоде покоління МХАТу — Яншин, Добронравов... Мені видається, що «Жирна свиня» також може дати поштовх молодим.
— Що нового запропонуєте вашим глядачам із європейської класики?
— Наприкінці цього року плануємо випустити «Міра за міру» Шекспіра. Театр серйозно не звертався до Шекспіра понад сорок років. А Шекспір — це дуже висока планка, і дуже складно її взяти, не підсковзнувшись. Ми спробуємо, бо нас дуже цікавить ця п’єса, в основі якої лежить проста проблема. Яка, коли Шекспір про неї написав, існувала чотириста років тому, існує вона й сьогодні. Правитель видає закон і сам його ж порушує — дослідженню цієї проблеми ми й присвячуємо нашу виставу. Це трагічна п’єса, але з гарним фіналом. Вона була написана після придушення Єлизаветою повстання Ессекса, і це не могло не вплинути на Шекспіра, який з ним товаришував. Мені здається, що сценографія, яку придумали художник Олексій Вакарчук і режисер Леонід Остропольський, дуже емоційна і суттєво допомагатиме акторам. Також у планах на сезон 2011—2012 — «Нахлібник» Івана Тургенєва, яким ми продовжуємо нашу традицію освоєння російської класики, «Любовне безумство», цю п’єсу в 1705 році написав учень Мольєра Жан Француа Реньяр. До створення цієї вистави про кохання ми запросили кращого театрального композитора Юрія Шевченка. Крім цього, у планах — повернення до п’єси Олександра Володіна «П’ять вечорів», свого часу вона прозвучала на весь Радянський Союз. Ми давно співпрацюємо з Аркадієм Кацом, який у нас поставив три вистави за російською класикою, тепер же він готуватиме «Уявно хворого» Мольєра.
— Чи вдалося вам поповнити Студію театру новими талановитими акторами?
— Цього року ми запросили п’ять випускників театрального університету. Цікаво, що всі вони навчалися у різних педагогів: Миколи Рушковського, Юрія Висоцького та Богдана Ступки. Зараз активізуємо роботу Студії у плані більшої технічної оснащеності наших молодих артистів: тренінг, мова, рух... Бо якщо говорити про душу, про внутрішню наповненість, то наш артист, за моїми спостереженнями, часто на голову вище західного: прагматизм Заходу, безумовно, впливає на людину. Але за акторською технікою ми від них помітно відстаємо.
— Як відзначите три ювілеї, що припали на сезон 2011—2012?
— 25 листопада зіграємо спектакль «Ювілей. Ювілей? Ювілей!», який ми присвячуємо нашим трьом круглим датам і в якому буде зайнята вся трупа. До речі, десять років тому, коли ми святкували своє 75–рiччя, також випустили ювілейну виставу «І все це було, і все це буде...», яка потім увійшла в репертуар і ми грали її упродовж сезону. Не виключаю, що й цей спектакль також зіграємо ще не раз.
— Із ремонтом фасаду театру, який зараз триває, уряд вам якось допоміг?
— Уряд нам анонсував певну суму для того, щоб ми відремонтували дах, фасад... Тому що більше 60 років наш театр не мав капітального ремонту. Але нескінченна кількість інструкцій, заборон, тендерів призвели до того, що освоїти ці кошти ми можемо лише зараз, а не влітку. Чотири місяці пішло на безглузді погодження. Коли цим починаєш займатися, то розумієш, що це складніше, ніж поставити піввистави.