Микола Княжицький: Виживемо, якщо не буде авторитаризму

Цього тижня за результатами перевірки, проведеної ще восени минулого року, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення винесла попередження телеканалу ТVі. Протизаконно і безпідставно, вважає Микола Княжицький, його гендиректор. «Регулятор покарав ТVі з єдиною метою — дати друге попередження й анулювати ліцензію. Ми будемо оскаржувати це рішення у суді».

Цей канал з’явився в ефірі лише трохи більше трьох років, а зараз його можна знайти у кабельних мережах і на супутнику. Коли ТVі називають опозиційним, Микола Княжицький уточнює: «незалежний». Незважаючи на позбавлення ефірних частот, канал не прогинається перед владою і продовжує відстоювати свою правоту через суди. Як вдається залишатися непідконтрольними у часи, коли експерти фіксують збільшення на телебаченні цензурованої інформації, пробуємо з’ясувати у розмові з Миколою Княжицьким.

«Сподіваємося, афера з цифровим ТБ розвалиться»

— Миколо, ТVi — один із небагатьох каналів, які оскаржили результати цифрового конкурсу. На що ви сподіваєтесь? Як показує практика, наші суди навряд чи скасують прийняті рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а рішення Європейського суду треба буде чекати не менше трьох років, а то й усі шість.

— Не можу сказати, що намагання відстоювати правоту через суд зовсім безрезультатні. Наприклад, минулого тижня ми виграли суд із приводу того, що Нацрада безпідставно не дала ліцензії каналу «Інфо 24», який, крім мене, заснували Віталій Портников, Наталія Катеринчук, Артем Шевченко. Тепер Нацрада, якщо не оскаржуватиме рішення суду першої інстанції, має переглянути своє рішення.

Коли ми говоримо про цифровий конкурс, у нас немає іншого способу захистити свої права, окрім судового. Нам важливо у суді вчасно зареєструвати усі ті порушення, які були. Дійсно, наша судова система не є незалежною. Але я сподіваюся, що при нормальній демократичній владі на підставі цих справ — за новими обставинами, які будуть виявлені, чи з інших причин — можна буде домогтися справедливих рішень.

— Нацрада не видала ТVi ліцензію на цифрове мовлення. Яким ви бачите розвиток каналу в найближчі роки?

— Наш розвиток прямо залежить від розвитку суспільства, оскільки для нас найважливішою цінністю є свобода слова. Якщо буде авторитарна країна, нам тут працювати не дадуть. У напівавторитарних суспільствах ще газетам трохи легше. Ми знаємо, і за часів Кучми, і раніше у пресі свобода слова більш–менш була, тому що вплив друкованих ЗМІ — з причин меншої аудиторії у порівнянні з телебаченням — теж менший. Хоча й на газети тиснуть через систему дистрибуції та економічно. На телемовників можна тиснути позбавленням частот і невидаванням ліцензій. Ми в процесі боротьби. Виживемо чи ні — залежить не лише від нас, а й від того, в якій країні житимемо.

— Оскаржили цифровий конкурс ви — ТVi , та «Малятко–ТБ», ще кілька регіональних мовників. Чому, на вашу думку, індустрія не виразила масовіший спротив?

— Я б не вживав слова «індустрія». Тому що є великі телегрупи, які належать олігархам, які так чи інакше домовляються з владою. Хтось із них більше задоволений, як група Валерія Хорошковського, хтось менше — як група Віктора Пінчука. Але навіть той, хто нічого не отримав, зберіг статус–кво. До речі, група Ріната Ахметова, як і Валерія Хорошковського, за результатами цифрового конкурсу значно збільшить свою присутність в ефірі.

Але навіть канали, які нічого не отримали, не здіймають галасу, бо залежать від Нацради з питань телебачення — мають аналогові частоти і регулятор може їх позбавляти ліцензій. Тому для більшості мовників простіше спостерігати за перебігом нашого судового процесу, сподіваючись, що уся ця афера з цифровим телебаченням розвалиться. А в тому, що вона розвалиться, ніхто в індустрії не сумнівається.

— Будь–яких кардинальних змін у сфері телебачення, каже дехто, не варто очікувати до парламентських виборів, — щоб не було збоїв в агітаційній роботі. А найвдаліший час для повноцінного переходу на «цифру» — під новий, 2013–й, рік, щоб до президентських виборів встигнути налагодити телевізійний механізм для ліплення образу «єдиного кандидата».

— Влада так хоче. Від початку віддали цифрове телебачення компанії з невідомим загалу власником — у пресі писали, що вона належить сім’ї нинішнього Президента, Валерію Хорошковському та Рінату Ахметову, — і роздали ліцензії на цифрове мовлення переважно своїм існуючим каналам та тим, які ще не почали мовлення. Думали, що непідконтрольних «під цифру» вимкнуть, а на своїх запровадять цензуру і будуть показувати лише свою партію і своїх кандидатів. Але якби ці люди, окрім того, як украсти з держбюджету, ще трохи розумілися на питаннях телебачення, то відразу б зрозуміли, що менеджери, які понарозказували таких «казочок», їх просто обдурили. Думаю, ці фантасмагоричні сценарії не вдасться реалізувати.

Непогано було б Україні швидко перейти на цифрове мовлення, але відповідно до рекомендацій ОБСЄ. Вони включають кілька дуже важливих принципів: не може бути монополіста в цифровому мовленні; провайдер жодним чином не може бути пов’язаний iз мовниками; впровадження цифрового мовлення має сприяти свободі слова, а не обмежувати її. Перехід повинен відбуватися на засадах приватно–державно–громадського партнерства. Ми маємо запровадити цифрове ТБ або за такими принципами, або ми його не запровадимо.

«Польська ліцензія — наш захист»

— Ви по–бойовому налаштовані відстоювати свої права, бо вибудували собі «тили»? ТVi може дивитися немало глядачів кабельного телебачення, яке вважають головною альтернативою майбутньому цифровому ТБ, зокрема у містах. Уже маєте супутникову ліцензію українсько–польського каналу ТVi Europe.

— Це не «тил», бо нам набагато складніше заробляти гроші, ніж усім нашим конкурентам. Тому що кабель разом iз супутником покриває зараз 45 відсотків громадян. У кабелі надзвичайна конкуренція — крім нас, ще 200 чи 300 телеканалів. А в ефірі на сьогоднішній день — лише 15. Звичайно, хто має ефірні ліцензії, має набагато більший доступ до глядачів, а отже — привабливіший для рекламодавців.

Польська ліцензія має для нас подвійне значення. З одного боку, ми проєвропейськи налаштовані і вважаємо, що було б непогано, якби українці дивилися побільше європейського телепродукту, польського зокрема, бо це наша сусідня країна, яка є основним локомотивом для України при русі в Європу. З іншого боку, це дійсно наш захист. Тому що польську ліцензію у нас може забрати лише польська національна рада, яка не керується політичними мотивами, а законодавство ми намагаємося виконувати.

— Чи відрізняється суттєво польське законодавство про видачу ліцензій телемовникам?

— Особливостей небагато. Але у Польщі за законодавством слідкують і його виконують, а у нас — ні. В Україні можна через суди незаконно забрати ліцензії, а там суди незалежні. Просто Польща не настільки корумпована країна, як Україна.

Було дуже цікаво, коли ми прийшли у крайову раду. Мені казали, що дивно, що у нас отримують ліцензію для іншої країни, це вперше. На території Польщі мовили канали з британськими або чеськими ліцензіями, де законодавство щодо отримання ліцензій ще ліберальніше, ніж у Польщі. Утiм отримання такої ліцензії законне, будь ласка, подавайте документи. У чітко визначені терміни, без будь–яких затримок, її нам видали.

— Часто можна почути, що члени вітчизняної Нацради з питань телебачення видають ліцензії кому заманеться, бо немає чітко виписаних умов для їх отримання. У Польщі є якісь спеціальні стандарти?

— В Україні і в умовах конкурсів на отримання ліцензій, і в законі про телебачення написано, що пріоритет має канал, який виробляє суспільно важливі інформаційні програми. Але отримують ліцензії інші канали. І це означає, що члени вітчизняної Нацради нагло порушили закон. І в Польщі, і у нас усе чітко виписано, просто наші посадовці діють проти закону.

— З Польщі мовить опозиційний білоруський канал «Бєлсат».

— «Бєлсат» — білоруськомовний канал, але його виробником є «Польська публічна телевізія». Фактично це канал польського суспільства, який отримує кошти з польського бюджету. Ми — приватний канал, який отримав ліцензію відповідно до Європейської конвенції про мовлення.

Інвестиції і зарплати

— У червні ви казали, що у ТVi Europe буде вкладено не менше 5 млн. доларів. Наскільки просунулося фінансування? Хто інвестує в канал?

— Ми вже показуємо європейські новини виробництва Polsat: денні перекладаємо українською, а вночі вони йдуть польською мовою. Зараз будемо збільшувати кількість польського продукту в ефірі. А інвестор усіх наших проектів — пан Кагаловський, який є, по суті, бенефіціаром нашої компанії.

— Чи відрізнятиметься наповнення ТVi та ТVi Europe?

— Два канали ми запустимо десь протягом місяця, ще восени. Спочатку ці канали будуть ідентичними. (Упродовж якого терміну — сказати важко, бо не все залежить винятково від нас. Якщо, приміром, заберуть українську ліцензію, виходитиме лише ТVi Europe).

Ми не розраховуємо на те, що нас дивитиметься польський глядач, у нас інша місія. У Польщі свобода слова є і люди мають змогу дивитися різні канали та черпати об’єктивну інформацію у себе, вони уже давно в Євросоюзі. В Україні все по–іншому. Коли побудуємо тут демократичне суспільство, робитимемо програми для поляків, щоб популяризувати українську культуру і підтримувати тих українців, які живуть у Польщі.

— Якщо канали спочатку матимуть ідентичне наповнення, то це означає, що 5 млн. доларів інвестицій ви використовуєте і на виробництво нових проектів, яких особливо багато з’явилося на ТVi у новому сезоні?

— Так. Але не тільки. Ми купуємо програми, платимо за супутник. Насправді на супутнику буде два канали: з українською ліцензією ТVi та з польською — ТVi Europe.

— Чи будуть в ефірі російські проекти?

— У новому сезоні у нас буде лише якісне і цікаве російське документальне кіно про діячів культури, письменників, історичні фільми, які не спотворюють історію.

— Яким чином потрапили на ТVi нові обличчя? Марійку Бурмаку ви запросили вести музичну програму у «Вечорі з Миколою Княжицьким». Чи довго довелося умовляти Юрія Макарова, Валентину Руденко, Ірину Ваннікову?

— Рубрику українського й авторського кіно веде Валентина Руденко, яку запрошував на канал я особисто. Вона, у свою чергу, запросила Іру Ваннікову готувати фестивальну програму. Про співпрацю ми починали домовлятися з Юрієм Макаровим, а Валентина допереконала його стати нашим ведучим.

— На деяких каналах кореспонденти отримують по 2 тисячі доларів на місяць. Який рівень зарплат на ТVi?

— Головне — репутація і звання. Це те, заради чого людина працює. А вже до цього прив’язується зарплата і гроші. Бо якщо ти напрацював гарне ім’я, тебе намагаються гарно купити.

Ми платимо у гривнях. Журналісти у нас отримують набагато менше еквівалента озвученої суми, а ведучі–зірки — приблизно такі порядки сум. Зарплата у нас прив’язується до рекламного ринку, який в Україні порівняно невеликий. Тому й зар­плати такі.

— Як ви встигаєте готувати свій багатогранний щотижневий «Вечір...» з 4–6 гостями у студії?

— Якби я навіть не вів цей проект, я б однак спілкувався з людьми, які стають гостями студії, цікавився б усіма темами, які ми зачіпаємо у програмах. На жаль, багато чого не встигаю охопити, але все, про що дізнався цікавого, намагаюся ретранслювати глядачам.

ДОСЬЄ «УМ»

Микола Княжицький, 43 роки.

Народився у Львові. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Друга освіта — юрист.

Працював заступником гендиректора УНІАН, директором міжнародної некомерційної організації «Інтерньюз–Україна», гендиректором СТБ, президентом НТКУ, членом Нацради з питань телебачення та радіомовлення, директором «Газети 24» та каналу «Тоніс».

З 2008–го — гендиректор телеканалу ТVі.

Одружений з однокурсницею Ларисою Чеховською. Виховує сина Леоніда (19 років) та доньку Анастасію (6 років).