Ушанування жертв нацизму цього року триватиме майже тиждень — з 29 вересня по 3 жовтня включно. Не згодна з офiцiйними планами громадськість почала створювати свої, «альтернативні», оргкомітети.
«Місяць тому, після перших засідань урядового комітету, до нас стали телефонувати із запитанням: чому дата вшанування пам’яті в Бабиному Яру перенесена з 29 вересня на 3 жовтня, — розповідає голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик. — Отож утворився громадський комітет, до якого ввійшли історики, різні політичні партії та громадські організації, представники національних спільнот (зокрема, ромської). Ми вирішили, за традицією, прийти до Бабиного Яру 29 вересня. Утiм на 29 вересня припадає єврейський Новий рік, а віруючим євреям не можна у дні свят бувати на місці поховань».
Головний «офіціоз» пройде таки сьогодні — Президент Янукович та інші найвищі владці держави покладуть вінки до меморіалу в Бабиному Яру, а 3 жовтня там закладуть камiнь у фундамент майбутнього музею.
Цікаво, що в постанові Верховної Ради «Про 70–річчя трагедії Бабиного Яру» від 5 липня 2011 року в перерахунку жертв Бабиного Яру не згадано євреїв. Утім ВР рекомендувала Кабміну включити до проекту розвитку Національного історико–меморіального заповідника «Бабин Яр» центр «Спадщина». Відомо, що на хвилі протесту проти будівництва на кістках цього культурно–розважального центру в 2003 році було створено Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру (Комітет «Бабин Яр»), який очолили Іван Дзюба, Семен Глузман i Мирослав Попович. Саме цей комітет першим «пробивав» ідею державного історико–культурного заповідника в Бабиному Яру, спорудження тут національного меморіалу пам’яті Голокосту та жертв нацизму і відкриття державного музею Бабиного Яру. Комітет домагався, щоб прийняттю будь–яких рішень щодо Бабиного Яру передувало фахове обговорення пропозицій в колі науковців і вільна суспільна дискусія. Нині ж ідея центру «Спадщина», пропагована, зокрема Вадимом Рабиновичем, повертається. Причому проект відповідної постанови подала... депутатка від Компартії Вікторія Дем’янчук, що має досвід підготовки постанови «Про відзначення 90–річчя комсомолу».
На виставці «Пам’ять Яру» з фондів Музею історії Києва, що експонується зараз в Українському домі, представлено ескіз меморіалу в Бабиному Яру, створений у березні 1945 року. «Ще йшла війна, а Рада Міністрів України та ЦК КПБ(у) вже прийняли рішення про увічнення пам’яті загиблих, — розповідає завідувач відділу музею Тетяна Євстаф’єва. — Документ підписали голова Ради Міністрів Микола Бажан і Хрущов. На спорудження пам’ятника були виділені 3 мільйони рублів. Утім змінилася політична ситуація, розпочалася «боротьба з космополітизмом», і про Бабин Яр «забули».
Починаючи з 1944 року, в день масового розстрілу до умовної могили в Яру приходили родичі й близькі загиблих. Радянська влада цього не вітала, але й не забороняла. Проте 29 вересня 1966 року, на 25–ліття трагедії, несанкціонований мітинг зібрав дуже багато шiстдесятників. Мітинг організували молоді активісти єврейського національного руху на чолі з Еммануїлом Діамантом. З Москви приїхали син Якіра Петро та правозахисник Володимир Войнович. Були Віктор Некрасов, Іван Дзюба, Борис Антоненко–Давидович. На виставці є кадри з мітингу, що дивом уціліли. Їх зробив оператор «Укркінохроніки» Едуард Тімлін, що прийшов туди із режисером Рафаїлом Нахмановичем. Після цієї події пам’ять про Яр узяли «в офіційні руки», і вже за кілька днів тут лежав закладний камінь майбутнього пам’ятника. До 1976 року він був єдиним нагадуванням про вчинений злочин.
У 1970–х роках у Києві арештовували людей, які приходили до могили, нагадує фахівець з історичної пам’яті, доктор політології, науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. Курбаса Владислав Гриневич. Пам’ять про Голокост виглядала як вияв нелояльності до радянської влади. Після проголошення незалежності встановили державну традицію — 29 вересня офіційно вшановувати пам’ять жертв у Бабиному Яру. «Найактивнiше про Голокост заговорили за Президента Ющенка, — каже пан Гриневич. — Він поставив його в контекст двох тоталітарних режимів. Його указом Бабин Яр проголошено Національним заповідником».
Вірогідно, що нинішній стиль «керування пам’яттю» пов’язаний iз незасудженням злочинів комунізму. Як зазначає історик, відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр» Віталій Нахманович, незалежну Україну будували і продовжують будувати люди, які добре почувалися за радянських часів. Причому і ті, що нині при владі, й опозиціонери. «Радянщина полягає в «єдиномислії», навіть якщо це «антирадянське єдиномисліє», — каже пан Нахманович. — А вшанування жертв тоталітарного режиму має бути не за розпорядженням, а за покликом душі».
Владислав Гриневич нагадує, що до червня 1941 року Німеччина була союзником СРСР, і на «шостій частині земної кулі» нічого не говорили про нацистські переслідування євреїв. В архіві СБУ він зустрічав листи кінця 1930–х iз європейських країн до київських євреїв, ці листи були перехоплені НКВС і не дійшли до адресатів. Там розповідалося, як у Німеччині переслідують євреїв. У радянській пресі заборонялося писати щось погане про нацистську Німеччину. Натомість у «Правді» та центральних газетах УРСР друкували промови Гітлера, Герінга, Геббельса. Їх вивчали на політзаняттях. У 1941 році, коли розпочалася евакуація людей iз різних територій УРСР, з Півдня України депортували десятки тисяч етнічних німців, аби вони не підтримали нацистський режим. У той час євреїв кинули напризволяще.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
