Десятитисячний зал олімпійського спорткомплексу «Лужники» вибухає оплесками і встає. На «лід» виходять хоч і не хокеїсти, але справжні мужчини: чинний голова партії «Єдина Росія», прем’єр–міністр Володимир Путін, і президент Російської Федерації Дмитро Медведєв. Пліч–о–пліч вони крокують довгим проходом до сцени, звідки через якусь мить буде виголошено штатний розклад керівництва державою на енну кількість найближчих років. Хоча на той час ніхто з делегатів ХІІ з’їзду «ЄР» і тим більше зігнаної до величезної зали масовки ще не знає, що до розв’язання головної інтриги останніх чотирьох років залишаються лічені хвилини. Підозру може викликати хіба що зріст Дмитра Анатолійовича: нижчий із тандему кремлівських карликів несподівано витягнувся сантиметрів на 10 і майже перегнав свого напарника. Можливо, черевики з вищими, ніж у «шефа», підборами стали для «молодшенького» за роками і впливом учасника дуумвірату останнім шансом зрівнятися зі «старшим братом» перед тим, як віддати назад позичений для «місцеблюстительства» трон...
Насправді несподіванок не сталося: 2012 року президентом втретє стане Путін. Хоча саме ця очевидність розвитку подій для багатьох виявилася неочікуваною — все–таки залишалася якась надія на «сюрприз».
Медведєву дістався «втішний приз» — перше місце в списку правлячої партії на виборах у Держдуму і крісло прем’єр–міністра після їх завершення. І байдуже, що й парламентські, і президентські вибори ще попереду: переможців визначено. Путінська Росія не залишає простору для фантазії на багато років уперед. «Несистемна опозиція», посміюючись крізь сльози, малює комікси: древній ВВП з кущистими бровами зачитує делегатам ХХVІ з’їзду «ЄР» щось про «сіськімасіськую стабільность». У тому, що, повернувшись на пост президента, Путін не випускатиме його з рук принаймні два терміни поспіль, сумнівається мало хто. А в 2024 році, хоч би як Володимир Володимирович молодився, йому буде 71. Леонід Брежнєв, нагадаємо, помер у 75.
За всім цим було б дуже весело спостерігати збоку, якби йшлося про які–небудь острови тумбу–юмбу. А дружні рокіровки в керівництві однієї з найпотужніших держав світу, наділеної правом вето в Раді Безпеки ООН, фактичною монополією на енергоносії в переважній частині Європи та ядерними боєголовками, викликають зовсім не сміх...
Як домовилися Дмитро Анатолійович із Володимиром Володимировичем
Що справді здивувало — «передчасність» розв’язки. Тандем так довго тримав інтригу, що, здавалося, дотягне її принаймні до парламентських виборів, які в Росії відбудуться 4 грудня. Путіна, якого багато хто «на автоматі» називає президентом, до часу «Ч» нібито цілком влаштовувала роль фактичного господаря Кремля при позірному керівництві «молодого–прогресивного» Медведєва, лібералізмом якого можна було замилювати очі Заходу. Що влаштовувало Медведєва — залишиться при ньому, але вже точно не в його інтересах іще за півроку до завершення президентської каденції перетворитися на «в.о.». Можливо, хтось за ці чотири роки вже й забув, що його місія — лише гріти найвище крісло, аби не захололо, поки господар вимушено сидить в іншому. Ба більше — часом про це, схоже, готовий був забути й сам Дмитро Анатолійович. Тепер уже не вийде.
Хоча всі чутки про якісь розбіжності чи, Боже збав, сварки в тандемі — від лукавого. Недарма ж, навіть змінюючи Конституцію для продовження президентського терміну з 4 до 6 років, Медведєв запевняв, що робить це «не для себе».
«Мене і Володимира Володимировича весь час запитували: коли ви визначитеся, з чим підете до людей? А інколи запитували: а ви не розсварилися одне з одним? Я хочу повністю підтвердити те, що тільки що було сказано (Путіним). Те, що ми пропонуємо з’їзду — це глибоко продумане рішення», — наголосив президент у своєму виступі на з’їзді «ЄР» минулої суботи.
Володимир Путін піднявся на сцену першим із тандему й одразу попередив аудиторію, що їй належить почути «пропозиції» щодо конфігурації влади. «Ми вже давно — ще кілька років тому — про все домовилися» — запевнив ВВП, хоча ще недавно на запитання про те, хто балотуватиметься у президенти–2012, відповідав: «От ми сядемо з Дмитром Анатолійовичем і домовимося». — У нас останніми роками склалася традиція, відповідно до якої список «Єдиної Росії» очолює президент. Вважаю, що не треба цю традицію порушувати» (бурхливі, тривалі оплески).
Якщо в цю мить на обличчі Медведєва і промайнув вираз приреченості, то надалі 46–річний лідер намагався надати своїм рисам партійного ентузіазму. Пообіцявши в разі перемоги «єдиноросів» на виборах «продовжувати діяльність з модернізації країни» й «кардинальне оновлення уряду, який формуватиме партія–переможець», номінальний господар Кремля перейшов до головного питання: запропонував делегатам висунути кандидата від партії на президентські вибори: «Я вважаю, що було б правильно, якби з’їзд підтримав кандидатуру голови партії Володимира Путіна».
Нестримні овації залу, на думку Медведєва, дали йому право «не пояснювати, яким досвідом і авторитетом володіє Володимир Володимирович Путін». Коли сам кандидат, скромно зашарівшись, знову рокірувався з напарником, щоб виголосити програму партії на парламентські вибори, зал усе ще стояв. Дехто з «масовки» (переважну частину 10–тисячної аудиторії становили студенти та старшокласники, які між запланованими оплесками «втикали» в айфони–айпеди і не надто зважали на лідерів нації) вже й не сідав, а, переконавшись, що «уряд Російської Федерації очолить Дмитро Анатолійович Медведєв», потягнувся до виходу.
Хто ви, Містер Прочерк?
Делегатам же ще належало затвердити запропонований список кандидатів на вибори — 600 осіб на чолі з... прочерком. До останньої миті ніхто (за чутками, навіть голова Вищої ради партії Борис Гризлов) не знав, що вирішило двоглаве керівництво держави. Тому делегатам роздали список без імені лідера. Цю загадкову особу, яка поведе партію в Держдуму, одразу охрестили Містером Прочерком. Тепер це ім’я в політичних кулуарах закріпилося за Дмитром Медведєвим.
Голови партії у списку немає взагалі. І не лише тому, що він балотуватиметься одразу в президенти. Як слушно зауважив оглядач газети «Коммєрсант» Андрій Колесников, Путін просто не може бути другим номером. При цьому лідером «Єдиної Росії» залишається саме він — для тих, хто вже почав приміряти цю посаду до Медведєва, всі крапки над «і» розставив прес–секретар ВВП Дмитро Пєсков. Він же заявив, що незгодних із рішеннями правлячого тандему чекають «чистки» — поки лише у вигляді звільнень.
А такі незгодні є, і навіть досить багато. Передусім це стосується команди Дмитра Медведєва та губернаторів, у корпусі яких під час його президентства відбулися значні зміни. І російські, й західні ЗМІ дружно процитували помічника президента з економічних питань Аркадія Дворковича, який у своєму «Твіттері» після з’їзду написав: «На Малій спортивній арені «Лужників» краще грати в хокей. Справді, немає приводів для радості».
А делегати з казанського комітету підтримки Медведєва навіть пронесли на з’їзд плакат із написом «Путін і «Єдина Росія», підтримайте висунення Дмитра Медведєва на другий президентський термін». Щоправда, провисів він недовго — поліція попросила зняти, бо «не санкціоновано».
Блукаючи прокладеною стежкою між двома політичними дубами, ті росіяни, яким не вистачає сміливості відійти вбік, тішать себе ілюзією вибору: мовляв, Медведєв — прогресивний і реформатор, а Путін — гарант стабільності й диктатор, за якого про реформи можна забути. Без реформ у сучасному кризовому світі Росія пропаде, вважають одні. Тільки сильна рука й утримання економіки на нинішньому рівні — запорука процвітання, переконані інші.
А вибір–то насправді й без вибору. Добровільно погодившись на роль «місцеблюстителя», Медведєв сам поставив хрест на своїй політичній кар’єрі. Чи не найкращою ілюстрацією настроїв мас у Росії можна вважати інтернет–висловлювання представниць руху «Дівчата за Медведєва», які раніше опонували «Армії Путіна» й заявляли, що за президента знімуть із себе останній предмет одягу, а за прем’єра просто не голосуватимуть: «Дмитро Анатолійович — найкращий! Як розумно він поступився владою, розуміючи, що альтернативи Володимиру Володимировичу немає»...
Серед «жулiков i воров» дисидентам не мiсце
Список кандидатів на чолі з Медведєвим, а отже, і його прем’єрство та нове президентство Путіна, делегати затвердили майже одностайно: «проти» був лише один (щоправда, ще близько 25 бюлетенів узагалі загадково зникли). Камери деяких телеканалів одразу взяли крупним планом обличчя президента, тоді як делегати мимоволі звели погляди на прем’єра. «Ну і де цей... дисидент?» — пожартував Путін. Охочих відкрито записатися в дисиденти не знайшлося. А Дмитру Медведєву до відступників–одинаків не звикати: 2007 року, коли на аналогічному з’їзді «Єдиної Росії» його висували кандидатом у президенти, також знайшовся єдиний незгодний з таким рішенням анонім.
Натомість у переліку «дисидентів» несподівано опинився міністр фінансів Росії Олексій Кудрін. На час з’їзду він перебував у відрядженні, і зі США заявив: в уряді прем’єра Медведєва працювати не буде. За даними газети «Коммєрсант», раніше міністру, якого фінансові аналітики називають «гідним усіх решти урядовців, разом узятих», обіцяли посаду прем’єра. І справді, такий розклад аналітики вважали дуже ймовірним: Путін — президент, Кудрін — глава уряду, Медведєв — спікер Держдуми. Повіривши в цю цяцянку, Олексій Леонідович нібито навіть відмовився від пропозиції очолити «потужну праву партію». Тепер з’ясувалося, що Путіним буде Путін, прем’єром Медведєв, а Кудрін у результаті впіймав облизня.
Як довго протримається на новій для себе посаді Дмитро Анатолійович, який досі приміряв лише портфель першого віце–прем’єра, спрогнозувати складно. Не виключено, що партнер по тандему приготував для нього роль цапа–відбувайла на випадок необхідності ухвалювати непопулярні рішення. Очоливши список «Єдиної Росії», рейтинг якої ледве не вдвічі менший, ніж рейтинг Путіна, Медведєв, по суті, зняв з плечей ВВП тяжку ношу «партії жуліков і воров», як охрестили «ЄдРо» опоненти. Недарма ж кілька місяців тому прем’єр створив Народний фронт — громадський рух «за себе, улюбленого», до складу якого увійшли його позапартійні прихильники. Та й багатьом «єдиноросам» доведеться поступитися своїм місцем у парламенті «народофронтівцям» — із нинішньої фракції «Єдиної Росії» у Держдумі до нового кандидатського списку потрапило близько половини депутатів.
До слова, й голова «Єдиної Росії», і перший номер її списку — безпартійні.
Окрім правлячої партії «Єдина Росія», у Російській Федерації є дві категорії політичних сил: «системна» і «несистемна» опозиції.
До першої належать ті партії, які мають право брати участь у виборах. На даний момент таких шість: Комуністична партія (КПРФ), «Справедлива Росія», Ліберально–демократична партія Росії (ЛДПР) — усі три представлені в нинішньому скликанні Держдуми; а також позапарламентські «Правоє дєло», «Яблоко» і «Патріоти Росії». Парламентські партії можуть брати участь у виборах напряму, позапарламентські мають надати Центральній виборчій комісії певну кількість підписів на свою підтримку.
За даними опитування Всеросійського центру дослідження громадської думки, якби вибори до нижньої палати російського парламенту відбулися минулої неділі,
7–відсотковий бар’єр подолали б чотири партії: «Єдина Росія» (55% голосів), КПРФ (16,4%), ЛДПР (10,8%) та «Справедлива Росія» (7,1%). Порівняно з листопадом минулого року рейтинг партії влади впав щонайменше на 7%.
«Яблоко» і «Патріоти Росії» надії потрапити у Держдуму фактично не мають, балансуючи на межі 2—2,5% голосів. Водночас «Правоє дєло» певні шанси ще зберігає: порівняно з червневими 4% рейтинг партії зріс майже до 5%. На думку політичних оглядачів, ця політична сила могла б посісти роль «опозиційної партії влади», яка раніше належала «Справедливій Росії» (після того як її лідер Сергій Миронов впав у немилість і був відставлений iз посади голови верхньої палати парламенту, Ради Федерації, позиції «справоросів» значно послабшали). Саме до такого розвитку подій нібито вів «праводєлів» олігарх Михайло Прохоров — один із найбагатших підприємців Росії, який очолив партію в червні.
Проте на з’їзді, а точніше двох паралельних з’їздах, які відбулися 14–15 вересня, у «ПД» стався розкол. Один з’їзд Прохорова від посади голови партії відсторонив, а на іншому він сам подав у відставку, пояснивши своє рішення «небажанням працювати в партії, якою управляє Кремль».
Так звана «несистемна опозиція» — це ті політичні сили, яким влада під різними, реальними й надуманими, приводами відмовила в реєстрації. Найвідоміші з них — Партія народної свободи (ПАРНАС), лідерами якої є Борис Нємцов, Михайло Касьянов та Володимир Рижков, «Інша Росія», Російський об’єднаний трудовий фронт.
Вибори у Державну Думу Росії відбудуться 4 грудня.