Не iдiть за волею в пустелю,
Як нестерпно стане жить в бiдi, —
Пригорнiть до себе рiдну землю,
І вона вас захистить тодi!
Символами осквернивши душi,
В немочi духовнiй, слiпотi, —
До шляхетних потягiв байдужi
Ще примарних прагнемо утiх.
Ми хiба невилiковно хворi,
Чи чужа зродила нас земля,
Що не грiють нас i рiднi зорi
Так, як грiють зорi вiд Кремля...
Маю совiсть, ще не втратив сраму,
І тому скажу, не промовчу, —
Ще i досi десь посеред БАМу
Грає на гiтарi наш Марчук!
В болотах Тюменi чи Сургуту
Нафту чи отой триклятий газ,
З України хлопцями здобутий,
Продадуть втридорога для вас...
Ностальгiя — величi хвороба,
Хто яку тодi в собi зберiг, —
Є надiя, як остання спроба,
Полюбити батькiвський порiг.
...Почуваюся безмiрно винним,
Що не всiх зумiв переконать, —
Полюбiть її! — І з домовини,
Не почутим, буду знов волать!
Мов отрута для мого народу
Роз’єднань полiтика брудна —
Дiтки їй ми, з заходу чи сходу,
Матiнка–земля в усiх одна...
P. S. Нещодавно Роман Чайка брав iнтерв’ю в одного канадського бiзнесмена українського походження. Говорили–говорили, та й задумалися — чому? Чому прибалти, поляки, чехи знайшли своє мiсце у свiтi, а українство й далi телiпається, немов телячий хвiст. На мiй погляд, вiдповiдь дуже проста — у них немає таких затятих «братiв», якi весь час намагаються тебе обiйняти. Обiйми ж такi цупкi, що не дають змоги вiльно дихнути, весь час нагадуючи тобi: маєш брата... До того ж iще й «п’ята колона» нiяк не вгамується...
Валентин СТЕЛЬМАХ
с. Буди, Ічнянський район,Чернiгiвська область