Притягнення до суду й арешт колишньої Прем’єр–міністра України Юлії Тимошенко — резонанснi подiї серпня–вересня. Упродовж цього часу суд розглядав газовi угоди 2009 року. Як з’ясувалося, вже в 2010 році Тимошенко погодилась на ціну, яка в півтора раза вища за європейську, тодi як ціна за транспортування газу через Україну була відповідно заниженою. Уклавши, як її називають нинiшнi урядовцi, кабальну угоду, вона тим самим впроваджувала в життя московську тезу про Україну як про несправжню державу і одночасно грубо порушувала ст.18 Конституції України, згідно з якою співробітництво з іншими країнами повинно бути взаємовигідним і будуватися за загальновизнаними нормами міжнародного права. Хіба це не є зрадою національних інтересів України? Оскільки енергоносії є суттєвою частиною при виробництві більшості видів продукції, то одним розчерком пера Тимошенко зробила економіку країни неконкурентоспроможною на світовому ринку.
До того ж поведінка Тимошенко на суді, образи судді, який ще рішення у справі не приймав і не давав підстав для такої поведінки, призвели до цілком природної реакції — її посадили за ґрати. Було несподіванкою, що колишня Прем’єр–міністр повелася, як на базарi, але схоже, що в такий спосіб Тимошенко сподівається підняти свій рейтинг. Та, зрештою, які ще аргументи вона може викласти на свій захист?
...Згадаємо також гострий конфлікт помаранчевої доби — між Президентом і Прем’єр–міністром, які проголошували себе представниками національно–демократичних сил. Саме цей конфлікт знищив помаранчеві сподівання і привів Януковича у крісло Президента. Але Тимошенко була рекомендована Президентом на посаду Прем’єра, а не навпаки, то саме Тимошенко мала узгоджувати свої дії з Президентом, а не навпаки. Якби в Україні існував суд присяжних, то, на мою думку, він міг би кваліфікувати цей скандал як свідчення про зраду Тимошенко.
Час іде. До влади прийшов новий Президент Віктор Янукович і зразу ж почав залагоджувати газові стосунки. Для цього він у перші ж дні свого правління продовжив угоду про перебування в Криму російської військової бази до 2042 року, цим самим порушивши Конституцію України: ст. 17 — «На території України не допускається розташування іноземних військових баз»; ст. 9 — «Укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення змін до Конституції України». Нарешті, зміна до розділу I Конституції України, де мiстяться цi статті, «затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України». Пригадується, і сам Президент обіцяв укладену угоду поставити на референдум.
Утiм усім відомо, який скажений тиск здійснює Москва, коли йдеться про перебування флоту Росії в Севастополі. Поступки лише розпалюють апетит, і якщо сьогодні ми даруємо їм Севастополь, то завтра вони заберуть і Крим, і Україну. Але навіть Європа і світ потроху поступаються Росії (розчленування Грузії, права людини в Росії тощо), то чи не варто і нам поки що поступитися? Відповідь на цей виклик не повинна залежати від особистих рис Президента — на нього мав дати відповідь народ України на референдумі. Його Президент так і не призначив.
А яку вигоду від цієї угоди отримала Україна, невідомо, бо ми й досі платимо за газ найвищу ціну в Європі. Тому наш уряд знову почав порушувати питання про ціну на газ. Озираючись на попереднiй досвід, можна здогадатися, що тепер планують подарувати Росії нашу газотранспортну систему й одержати трошки дешевший газ (так було в Білорусі). Але якщо ми врахуємо вартість нашої газотранспортної системи, то зразу збагнемо — йдеться про подальше підвищення ціни на газ!
Для окозамилювання заговорили про можливість звернення України до міжнародного суду, який би анулював угоду Тимошенко. Прем’єр Азаров дуже наляканий пунктом угоди, який забороняє вихід iз неї в односторонньому порядку, але це даремний переляк. Якщо ми виходимо з угоди, то і пункт, який забороняє відмову від угоди, ми теж не виконуємо — тільки й усього. Зрештою, якщо Азарову так потрібна підстава для розірвання угоди, то нехай погодиться на вислів «кабальна угода» і розірве її на цій підставі. Утiм питання складне, і радити тут легше, ніж робити. Але продавати Україну не треба за жодних підстав.
Володимир МЕЛЬНИК
кандидат фiзико–математичних наук
Київ